П'ятниця, 13 березня 1874

Учора я бачила Деді й Бреді, вони мене впізнали.
Так само гарно, як учора. Я виїхала одна й весь час була одна, сьогодні п'ятниця. Прийом розпочався візитом барона П.С.К. Я вправлялася на піаніно; поки він був у нас, я вбиралася, щоб не гаяти часу (блакитна сукня, чорний капелюх, гарно).
Я була в кількох крамницях, потім у Далґутта взяти квитки на завтрашній концерт (Планте й Сіварі). Проводжаю маму, тітку тощо на вокзал о п'ятій (біла хустка); все, що я вдягаю, стає граційним і елегантним. Лише під вечір беру Бете. Нам поставлять канапу -- не знаю, чи буде добре.
Увечері граю зі своєю звичною удачею. Коли я підходжу до столу, Діна залишає банк Полю, який сміливіший. Я зірвала банк, але Маченька попросила мене продовжувати, бо в Поля не лишилося ані су, і з люб'язності я програла, але все одно забравши три франки виграшу. Цього вистачить на мої фіалки.
До речі, думка про мій посаг мене розважає; вілла 55 належить мені, з меблями вона коштуватиме триста тисяч франків; крім того, мама отримує цими днями двадцять тисяч рублів, тобто сімдесят тисяч франків; двадцять тисяч витратять, а п'ятдесят тисяч покладуть у банк для мене.
Отже, те, що я маю зараз і що належить мені, мені одній, не рахуючи маєтностей, які я сподіваюся отримати від тітки (а є ж маєтностей!) від мами тощо тощо. Бо, як пам'ятаємо, тітка склала заповіт майже цілком на мою користь, але це потім; тож підрахуймо: триста тисяч франків за віллу й п'ятдесят тисяч франків у банку -- разом триста п'ятдесят тисяч франків. Це досить гарний посаг; це дає сімнадцять тисяч п'ятсот франків ренти -- недостатньо навіть для одних моїх туалетів, коли я буду заміжня. Але тітка має добрих тридцять тисяч рублів ренти, і це сто тисяч франків; додаймо: сто сімнадцять тисяч п'ятсот франків -- цього досить для моїх туалетів навіть коли я буду заміжня.
Мені нудно й мені не по собі.
Все мине, як сон, все приходить, і злий сплін палить серце!
Це страшно говорити, але скажу. Мені здається, що хтось помре в домі; ні, це надто страшно!
Звідки ж серце моє тремтить від священного жаху! Чи це Дух Божий оволодіває мною? Це Він: Він говорить, Він мене розпалює, мої очі відкриваються, і темні віки переді мною відкриваються. Розбиті дзеркала й сон, де я загубила зуб, -- все пояснюється смертю брата Діни. Все-таки як можна вірити в дурниці! Які вони правдиві й разючі.
Цієї ночі знову мені снилося, що я їла тістечка, гарячі й чудового смаку; вони були у Говардів, і мені сказали, що їх привезли від Фе або Фей, десь поблизу або на авеню де ла Ґар.
Вранці я запитала маму, чи існує цей Фе або Фей. І що ж! Він справді існує на авеню де ла Ґар, і це найкращий кондитер і цукровар.
Як мені не бути забобонною?
І як ці забобони й це передчуття нещастя зроблять мене нещасною!
Можна з мене сміятися; я й сама сміялася, поки не зазнала на собі.
Хотіла б, щоб уже було завтра, аби розповісти свої дурниці.

Примітки

Цитата з «Аталії» Расіна (дія III, сцена 7).