Понеділок, 9 березня 1874

Мені приснився дивний сон: я чую, що герцог Гамільтон приїхав, але оскільки я знала це ще насправді, я не була смертельно здивована; я готувалася побачити його, коли раптом помічаю його у візку, сидить попереду, поруч із ним жінка, а на почесних місцях ще один чоловік, подібний до нього, і моя тітка, і ще хтось із наших.
Я підійшла до візка ззаду; він мав бути навпроти мене; я б не підняла на нього очей, боячись занадто розгубитися, але примушую себе й дивлюся. Я дуже здивована, побачивши, що в нього вже інше обличчя і він нагадує візника, який мені досить неприємний, настільки, наскільки візник може бути. У нього дуже червоний і дуже великий ніс, і поки я дивилася, його волосся темнішало. Тоді тітка мені каже (я її не бачила): «Ось герцог Гамільтон, який неодмінно хотів представити тобі свою дружину, як своїй найкращій подрузі; він тебе не знав, але ти його подруга». В цю мить він простягнув мені руку, велику, товсту, м'яку й червону; я торкнулася її, і вона була такою м'якою, що я йому це сказала. Тоді я набрала невимушеного вигляду: -- Пане герцоже, я бачу, це ваш пан брат (показуючи на іншого чоловіка), а ось пані... -- він сказав так. Його волосся стало чорним, у нього з'явилися бакенбарди, які біля вух були сивими, він був дуже негарний, і я була задоволена, казала собі, що не шкодуватиму за ним.
Але його дружина! Жахлива жінка, вся в чорному, закритий трикутний капелюх, стара сукня й обличчя, обличчя! -- суміш Гічкок, пані Кулічової й Ґоґіран.
Але вона гірша за Гічкок! -- казала я собі, і тітка казала те саме.
У нього був червоний ніс, і мені казали, що тому, що він п'яниця.
Він поводився зі мною як із подругою, і я тримала його руку, таку м'яку, яку вивчала. Я нічого в цьому не розумію.
Рік тому мені снилося, що я у візку з ним, Джоєю й двома дітьми; наступного дня я побачила його на Прогулянці.
Сьогодні мені сниться, що я майже у візку з ним і його дружиною. І того, і цього разу ми їхали з вокзалу. Чи він справді приїхав? Після цього сну я неспокійна цілий день; я чекаю на нього.
Чому я ніколи не бачу його уві сні з його справжнім обличчям, чому він являється мені завжди потворним і з іншим обличчям, ніж його?
Дощить, погода, яку я люблю; дощить, і водночас видно, що скоро буде чудово. Я проходила по Прогулянці (вотерпруф, розпущене волосся, розкішне, золотисте, гарно) [Закреслено: чекаючи] завжди думаючи його зустріти. Мені здавалося щомиті, що ось він іде. Я була приголомшена; тато був зі мною й розповідав мені історії, яких я не слухала, але, щоб його не бентежити, я казала час від часу: -- А справді? -- А далі? -- І що? А він продовжував пояснювати й оповідати.
Дощ поступово стихає, сонце показується чарівно. Забираємо Маченьку, відкриваємо візок, і я знімаю вотерпруф (набагато краще). На Прогулянці з'являється народ, як я люблю; волого, ще падає кілька крапель дощу, візки бризкають на перехожих, люди виходять, пожвавлюються, прокидаються. І для повноти картини Віттґенштайн і Ламбертьє з'являються пішки. Я показала Маченьці предмет парі. Цього разу, гадаю, він мене побачив.
На зворотному шляху я бачу їх ще раз і машинально набираю зовсім такий самий вигляд, як граф: трохи нахиляю голову й дивлюся з байдужістю. Я це зробила не навмисне, клянуся, і коли він подивився на мене, я помітила, що була в цю мить його дзеркалом. Чи він це бачив?
Я непомітно відвела очі й подивилася на тата.
Гадаю, він не показав свою чарівну усмішку.
Удома часто жартують про Ламбертьє, і щоразу я кажу, що дуже його люблю, і справді -- я дуже його люблю. Він здається таким маленьким поруч із високим Віттґенштайном, що я завжди бачу лише жилет останнього, коли дивлюся, чи сміється Ламбертьє, а оскільки це не триває й секунди, я не встигаю підвести очі.
Їду забрати муфту, але в мить, коли мені її подають -- о несподіванка! О здивування! -- зупиняється фіакр, і переді мною мадемуазель Коліньон (можна подумати, що це було...). Вона нас цілує, і ми повертаємося. Я не відчуваю ні радості, ні прикрості, бачачи її. Я була трохи ніяково, не знала, яким тоном з нею говорити. [Закреслено: Я вдаюся до бурлеску] Бурлеск мене рятує. Я їй (або ми їй) розповідаємо всілякі речі й беремо її подивитися нашу віллу. Вона дуже люб'язна й дуже м'яка. Які в неї плани????????????? Вона вечеряє з нами й іде лише о пів на десяту, побувавши біля мами, яка вже лежить на цю годину.
Я розповідаю їй про всі зміни, що сталися зі мною, показую їй свою кімнату тощо.
Дивно: коли вона поїхала, мені здалося, що вона ніколи не існувала, а коли приїхала -- здалося, що вона ніколи не від'їжджала.
Цього вечора я була біля мами, ми тихо розмовляли, коли раптом вона почала сердитися. Вона пила чай, і Саїд чекав, щоб забрати чашку: Допивай швидше свій чай, щоб він забрав цю чашку. Тоді мама жбурнула чашку на підлогу з великим шумом. І почала критикувати всю мою особу -- погляд, плечі, ноги, манери, все, зрештою. Справді, вона так накритикує, що я вже не знатиму, як ходити, як говорити, як дивитися, і здаватимуся дуже нерішучою й смішною. Потім, виходячи з себе: Ідіоти, ідіоти, і Ламбертьє, і всі ідіоти!
Цей Ламбертьє, вставлений сюди, мене розсмішив, але в мене було приховане обличчя.
Я відкрила «Дербі»: Герцог Гамільтон.

Примітки

В оригіналі англійською: waterproof -- дощовик.