Неділя, 8 березня 1874

Мама тощо в Монако.
Запізнившись до церкви, їду на прогулянку з Діною. Я так люблю виходити вранці, коли навколо тільки пристойні люди. Зараз я обожнюю фіалки й завжди ношу букетик цих квітів. Занадто багато людей, уся Ніцца надворі, але мало справжнього товариства. Верман мене привітав, і я думала, що відповіла, але Діна запевняє, що я не привіталася. Тим краще, манери цього божевільного мені не подобаються.
Граф де Ламбертьє більше на мене не дивиться, і тим краще. Ще два дні тому він обернувся зі своєю усмішкою, а сьогодні мав такий вигляд, ніби мене не впізнає. Мені цікаво чому. Але я задоволена, бо він мав вигляд, ніби глузує. Він зайшов до Віттґенштайна й вийшов із ним. Віттґенштайн гарний; мене спіймали зненацька: я готувала звичний холодний вираз обличчя, щоб витримати погляди малого, а він на мене не подивився. Я почувалася ніяково.
Ми пішли (коричнева сукня, чорний капелюх, гарно) сісти біля музики -- я, Діна й Маченька. Я чекала Віттґенштайна й Ламбертьє, але раптом побачила, як з боку Лондон Гаузу проїжджає Віттґенштайн сам у фіакрі, -- не сам, а з розкішним псом. Ламбертьє пройшов пішки до ландо Віж'є.
Ми занадто довго прогулювалися по Прогулянці; ідемо до Румпельмайєра, потім знову на Прогулянку під приводом пошуків тата. Людей було менше, Світило, яке дає світло тощо, пекло менше, і мені було зручніше.
Ми починаємо пожвавлюватися з приводу парі між мною й Діною. Я пропоную їй дві тисячі франків, щоб вона підійшла до Ламбертьє й сказала йому: -- Пане графе, ніжна наполегливість, з якою ви дивитеся на мою кузину, мене зворушує. Маю честь вас вітати, пане графе.
[На полях. Ця фраза запозичена у божевільного, який пише листи батькам молодих дівчат тощо.]
Вона погоджується, ми були всі три дуже збуджені. Але я ніколи не вірила, що вона скаже таке.
Ми розважалися, граючи комедію. Бо ніхто не вірив, що вона скаже таке божевілля. Що до мене, за таку екстравагантність я б дала не тільки дві тисячі франків, а все на світі. Я божевільна від таких божевіль; я була б найнесамовитішою й найекстравагантнішою парійницею. Діна мене розсмішила без кінця. Повертаємося, і та сама тема продовжується в мене з додатком парі, що вона підійде посеред Прогулянки запропонувати цукерку Одіфре й подарувати новий циліндр малому, моєму Шарлю, замість того, який я йому так жорстоко зіпсувала. За ці два останні подвиги я давала їй чотири тисячі. Під кінець вечері вона від усього відмовляється, як я й думала, кажучи, що не хоче забирати в мене дві тисячі.
Це було божевілля, яке розважало мене чотири години, і досить. Після вечері стаю навколішки на стільці, а решту тіла кладу [sic] на стіл, тобто лягаю на стіл і кладу голову на руки. В цій позі залишаюся до десятої вечора з Діною й Бете, говорячи про шлюб. Бете говорила багато дурниць про Одіфре, про Ламбертьє. Я казала, що дуже люблю старого Ґальве й досить люблю Ламбертьє, що вони мені симпатичні, і що Тічкевич дуже вродливий. Я починаю говорити вільно. Висловлюю свою думку про чоловіків; це для мене ново й розважає.
Бете каже, що герцог приїхав. Я знаю, що він мав приїхати, але не знала, що вже приїхав. Зрештою, я думаю, що це неправда. Бете мене розсмішила, кажучи, що якщо вона повернеться через чотири роки, вона піде на Прогулянку й раптом побачить візок, мене в ньому й щось маленьке поруч зі мною, що хитає ногами від задоволення! Це Мусі! Ні, це графиня де Ламбертьє тощо.
Якщо Гамільтон приїде, я помру тисячу смертей, бачачи його з нею в найкращих батакланах.
Вже пізно, мені стільки є що сказати, що я б скінчила тільки завтра, якби говорила про нього, про неї.