П'ятниця, 6 березня 1874

Ось божевільний день! З десятої години вбираюся (коричнева сукня, чорний капелюх, нова зачіска, гарно).
Мене страшенно мучать; о одинадцятій я хотіла візок, щоб замовити в Лондон Гаузі все необхідне для цього сніданку; чекаю до полудня. Тоді їду з Полем, беремо фіакр і передусім -- до Філімонових сказати, щоб приходили, потім до 55. Мама й Стьопа готують. Ненавиджу, коли все роблять ось так! Замість того щоб усе замовити й підготувати через слуг із Лондон Гаузу, бо вони вміють, це їхнє ремесло, -- вдаються до занять челяді Черняківки. На довершення лиха я відсилаю свій фіакр, думаючи взяти Оґюста, але Діна тощо від'їжджають, і я мушу їх чекати. Гірше ніж огидно знати, що ось-ось прийдуть люди, і бачити, що нічого не готово. Будинок зовсім порожній, є тільки стіл і два десятки крісел.
Я співала, щоб скоротити час, але в мене не лишилося терпіння, і я заплакала в північно-східному куті білої вітальні. Тітка приїжджає у фіакрі, я прошу її поїхати зі мною (мій щоденник буде дурний, бо я дуже занепокоєна; чую стогони мами, яка, гадаю, дуже хвора після цих утом.)
Ми летимо до Лондон Гаузу, де я замовляю те, чого бракувало.
Суворови й Ґальве снідають у саду. Ледве все подали слуги з Лондон Гаузу, як починають приходити гості.
Усього близько сорока осіб. Багатьом треба було показати будинок і сад, так що я піднімалася нагору десятки разів. Беру з собою дівчат -- двох Говард, Філімонову, Діну; ми оглядаємо все. Я їх розважаю, змушую розмовляти, ми сміємося; зрештою, заходимо до стайні, скрізь, одним словом.
Починається Te Deum. Потім подають сніданок, який чудовий. Правда, місць не вистачає всім; ми, молодь, і молода пані Потьомкіна залишаємося в білій вітальні, де нас обслуговують досить посередньо. (У мами страшний нервовий напад, я це чую.) Шампанське ллється рікою. Десь о пів на п'яту роз'їжджаються. Я залишаю при собі Марі Філімонову, яку називатиму просто Маня, як вона попросила. Я мала намір після сніданку вивести все товариство на тераси, але... Тим часом прогулююся з Манею й Полем; Еміль, який був на першому аукціоні, проходить і дивиться на нас з цікавістю, ніби хоче знати, чи ми купили; він обертається кілька разів, впевнений, що я у себе вдома.
Я розважалася, спостерігаючи за батюшкою й паламарем, яких возили в нашому ландо і які щоразу дуже покірно нам кланялися, вельми задоволені з'їденим, випитим і прогулянкою.
Я більше не заходжу до будинку, бо залишилися самі чоловіки й [Закреслено: вдаються] здійснюють дуже рясні лібації. Йду гуляти з Манею (чую маму, це жахливо) і відвожу її додому. Гадаю, всі були задоволені.
Коли ми сідаємо за стіл на Бакі, сьома година. Я дуже голодна, бо не мала часу поїсти; Тормосова вечеряє. Стьопа говорив погано про Соломінку, як вона й заслуговує, зрештою, бо вона тільки й робить, що обмовляє нас за всі наші ласки, хоча ми ніколи не давали найменшого приводу, крім уваги, доброти й поблажливості.
Це було під кінець вечері. Тормосова досить безглуздо стала на її захист і вийшла.
Чую маму й лютую на себе за те, що наважилася лаяти її за цей сніданок і всі ці дурниці. Справді, я непростимо нетерпляча й нетерпима. Я не можу чути, що мені суперечать, найменша розбіжність у поглядах виводить мене з себе, і я змушена або сперечатися, або тікати. Якби я була королевою, я заборонила б мати іншу думку, ніж моя. Це робить мене зухвалою й грубою з мамою, яку, може, мої докори, накопичені за довгий час, зробили хворою. Бо вона відчуває те, що відчуваю я, і страждає більше за мене, а я їй дорікаю... Чим! Хіба це її вина! Боже, пробач мені. Ні, я занадто часто прошу пробачення, я маю його заслужити. Але я благаю Пресвяту Діву дати мені терпіння й зробити мене менш дратівливою.

Примітки

Лат. Te Deum -- подячний гімн; частина православного освячення будинку.
В оригіналі курсивом: pope -- православний священник.
В оригіналі курсивом: sacristain -- церковний служитель.