П'ятниця, 27 лютого 1874

Невже всі роз'їхалися? Невже сезон скінчився? Невже мені нудьгувати? Невже Детруа більше не існує? Їду на Прогулянку, але марно, не бачу нікого -- ледве чотири мужики, і це все. Учора, четвер, і було так мало людей, -- видно було лише двох розпусників, князя Віттґенштайна й графа Мішеля Тічкевича, за якими йшли їхні кокотки. Ах! Як їм не соромно! Огидно було дивитися на князя й графа (граф дуже вродливий, найвищий із високих, єдиний, хто підійшов би чоловіком для Обеліска; його коханка суха, досить немолода, як Розалі Леон) -- а за кілька кроків позаду них дві жінки. Кажуть, що Віттґенштайн одружений, але це неможливо. Це просто російська тварюка, яка показує те, що всі ховають, і кидає виклик усім, і ні про кого не дбає.
Сьогодні виходжу з Маченькою. Нікого немає, крім Віттґенштайна одного, якого я побачила мигцем. Він усе дивиться.
Елен приходила з другої до третьої. Пан Говард з п'ятої до сьомої, а пані Говард ще пізніше. Це наш приймальний день. Анічкови, пан Теплаков, пан Абріаль (це страхіття) грають у рулетку з Полем, Валіцьким, Стьопою тощо. Коли я повертаюся, вітальня повна диму й більше нагадує шинок, ніж пристойну вітальню. Які вони порох і non curanti! Я не можу спокійно терпіти цю вульгарність.
Увечері приходять пан Анічков і його дружина, і ми всі граємо, спокійно й добре.
Не бачу нікого, нема чого сказати. Мені нудно. Бідна Діна поїла трохи сьогодні, вперше за два дні.
Ламбертьє провалився крізь землю, навіть він не показується, він, якого видно було всюди. Треба сказати, що погода погана, хмарно, і страшенний пил та вітер. Не всі мають мої смаки.
Але ж це набридливо, що нікого немає!
У вівторок вирішиться справа з віллою; якщо вона не дістанеться нам, ми їдемо до Парижа, й тоді навіть не знатиму, чи мені сміятися, чи плакати. Їхати до Парижа із заплутаними справами -- це ще нічого. Бо жити не так, як я люблю, у Парижі буде гірше, ніж у Ніцці, де я звикла.
Так я ніколи не зможу вдало вийти заміж! І не тільки це, а й моє дівоче життя, яке мало б бути найкращим моїм життям, буде огидним.
Бути панянкою так, як я люблю, -- чудово, але бути панянкою не так, як я люблю, -- це смерть.
Якби я була покірнішою, я б краще шукала Бога, і Він допоміг би мені й захистив. Але я непростима бунтівниця.

Примітки

В оригіналі: estaminet -- дешевий кабак, пивниця; підкреслює контраст із «пристойною вітальнею».