П'ятниця, 6 лютого 1874

Як би я хотіла позбутися цієї дурної англійки — огидної, набридливої й негідної навіть зневаги. Це наша перша п'ятниця. Було трохи товариства.
Першим був Тормосов, якого ми забрали, виходячи з татом (сукня коричнева, гарно). Людей багато; перша людина, яку я бачу, — Верман, і цього разу я йому вклоняюся.
Ми залишаємо тата й Тормосова на набережній. Я йду до цього нещасного Бушона й знаходжу черевички ще нещасніші за нього — беру одну пару...
Потім я забираю Гічкок і поспішаю висадити її на Пон-Неф — вона йде на пошту. Ми заходимо до Аллара й до Мортьє; я замовляю тірольський капелюшок, Діна купує чорний. Ми справляємо враження — були дами, які відразу запитали, хто ми. Я побачила його, вже сидячи в екіпажі, як це буває.
Аллар приходить зачісувати нас на цей бал у пані Емнаус. Ця стара американка не може зрозуміти, що я не виходжу у світ, і ставить за приклад тих двох хлопчаків, які скачуть усюди. Хоч убий її — вона не зможе зрозуміти, що я не повинна так ходити; я мушу піти хоча б на годину. Але Аллар зробив мені зачіску панночки, яку я ненавиджу; я кажу йому, що це потворно, — він збентежився; мені стало його шкода, і я дозволила мене зачесати. Але зачіска мені не сподобалася, й край. Я кажу йому, що добре, але після його відходу розчісуюся й беруся вдягати наших.
Дядя приходить, і всі зібралися в тітки, яка не йде через своє дуже набрякле око.
Я підганяю мамині тюнік, прикріплюю квіти, шпилю, тягну — і все гаразд. Я двічі проводжу маму з одного кінця кімнати до іншого, щоб добре роздивитися. Але Діна мене кличе. Я стаю навколішки, укладаю їй спідниці, і так гарно (як ти захоплюєшся тим, що робиш, пихата дитино!), що її сукня міняє вигляд і стає такою, як я люблю. Тягнучись навколішки, я вигукую [sic]:
— Які ж нещасні закохані, що залицяються навколішки!
— О! О! — зробив Поль з іншого кінця кімнати (ми в мене).
— Вірші? — каже Діна.
— Хіба?
Нарешті я закінчила свою роботу.
А хто вдягне мене!!! Не знайдеться нікого достатньо гідного й достатньо вченого. Мої дітки збираються піти о першій на бал у Гранд-Готелі, що влаштовують і патронують панночки Ніцци.
Я залишаюся з радістю. Дзьоб був у «протоці». Де ж Ламбертьє? Його ніде не видно — невже він поїхав?
Я купила старовинне віяло — обожнюю його, воно дуже старе, зношене й гарне.