Четвер, 29 січня 1874

Я з нетерпінням чекала цього Огюста, нарешті він приходить, жахливо мордує моє волосся — я думала, що більше ніколи його не розплутаю, — змінює мені дві зачіски, одна потворніша за другу. Справді, мені здається, що це навмисне. Я зачісуюся сама, моя голова дуже змучена, бідолашна. Лише о четвертій ми виходимо (сукня коричнева, волосся напіврозпущене золоте, гарно). Музика скінчилася, але ще є дехто з товариства. День сірий, але гарний і холодний.
Я думаю, що між Дзьобом Закоханим і графом де Ламбертьє щось серйозне — вони завжди разом. Невже я така смішна, Боже мій! Здавалося, Дзьоб зі сміхом казав Ламбертьє:
— Ось вона, ось вона, дивіться.
Це мене дратує. Ми залишаємо тітку на вокзалі й їдемо до Філімонових. Уся родина в зборі: батько, мати, дві дочки й пан Потьомкін. Я говорю про карнавал і не замовкаю; я з власного досвіду знаю, як неприємно й ніяково з людиною, яку ледве знаєш і яка мовчить. Вони доволі приємні.
Мені нудно. Не думаю, що герцог Гамільтон приїде до Ніцци — вони в Каїрі. Наступної зими ми їдемо до Каїра, але Гамільтона там вже не буде; він їздив туди, як і до Ніцци, а Коліньйон казала, що він відкинутий товариством, що проводив час з погоничами ослів. Саме за це я його обожнюю. Щодо того, що його відкинули, — я ще тоді казала, що йому досить одного кроку, щоб покласти все це товариство до своїх ніг. Він розважався, як добрий хлопчина. Він мав рацію. Я не можу передати безмежного смутку, що огортає мене від згадки про нього. Особливо коли я його бачу — мені на мить перехоплює подих.
Через це дурне одруження все моє життя перевернулося, і я всім невдоволена. У мене більше немає точки опори, звідки я могла оглядати все своє майбутнє.