П'ятниця, 16 січня 1874

Дощ! Miserere! Привіт дощу! Несу свою білу муслінову сукню до Сімони -- вона її освіжить на понеділок. Не хочу вдягати синю, бо будуть свинята без рукавичок. Потім гуляю з Гічкок (конспіратор, гарно); ходимо під цим сильним дощем -- на вулицях ні собаки.
Від учора в мене в голові «Людовик XIV та його жінки». Читатиму. Більше того, я відкрито попросила в мами «Куртизанок світу», сказавши, що прочитала один том. І мені дозволяють.
Обожнюю стиль А. Уссе -- можу його читати, перечитувати, ніколи не втомлюючись. Чи я досить дивна? Я червонію від імені Людовика XIV. Він був славний хлопець, і якби я жила в один час з ним -- я б його обожнювала.
Увечері ідемо дивитися на Елен, вдягнену на свій перший бал у пані Франчіа. Ми дзвонили десять хвилин, нарешті Фенія відчиняє, і я біжу нагору. Знаходжу красуню вже готовою; що я знаходжу -- що вона погано зачесана й пристойно вдягнена. Одне слово -- не так, як я люблю, але для її становища, її молодості й гарного обличчя -- дуже добре. Вона непогано складена. Боюся хвалитися, щоб, на покарання моєї гордині й самовпевненості, мені не виросла горбина чи якась інша потвора. Вона сяє й натхненна. Її загорнули в ту вовняну хустку, яку пані Говард приходила в нас позичити сьогодні перед обідом -- не мала часу купити; і вона спускається. Гадаю, в цю мить, коли я це пишу, вона танцює і щаслива, блаженна! Ліза мене обцілувала тисячу разів. Яке добре серце, яка відкрита й чиста душа!
Не знаю, чи то від заздрощів, але я більше не знаходжу Елен такою гарною -- симпатичне обличчя, й basta.
Забула сказати, що Центифолія вчора була найгарнішою, як завжди, так само як у день Стрільби в Монако (сіре й фіолетове) -- як завжди, зрештою. Але на перегонах вона була вдягнена поетично. Невизначувана сукня. Яка вона гарна! Ось справжня краса. Венера!