Вівторок, 30 грудня 1873

[Один рядок нерозбірливий]
Ми бачили дядька; він люб'язний, як завжди, але я бачу, що він знає, як тітка якось у запалі лаяла Серафіну.
Графиня де Музе з дочкою приходили, але я велю сказати, що я сплю.
Жахливо холодно, так холодно, що ніс у мене був червоний. Ідемо до Моньє -- мама, тітка, я й Діна, але поки ці дами приміряли, я наказала проїхати набережною. Грає військовий оркестр (коричнева сукня, коричневий капелюх, добре) і є трохи людей. Джоя в поганенькому вбранні; до речі про Джою: вона влаштовувала ревейон у себе, і під кінець усі були напідпитку; тоді Красовський запропонував їй піти до Середземноморського клубу. Вони взяли шарманку і пішли до клубу, але біля дверей Красовський упав носом у землю, і їх прогнали. Цей скандал наробив галасу в Ніцці, і я зізнаюся, на мій сором, що обожнюю слухати подібні речі.
Діна розповідала, що бачила карету, як у Керрі, з двома лакеями в лівреях, і що на козлах поряд із кучером сидів -- вона запропонувала мені вгадати; я подумала Борель, але ні, -- граф Ламбертьє. Щойно вона вимовила ці слова, з-за горизонту шалено мчить ця славетна карета, Оґюст обертається:
— Панночко, подивіться, який гарний запряг!
І справді бачу цю потворну машину: посередині купе на чотири особи, позаду сидіння для двох гайдуків, а спереду для кучера, поряд із яким сидить маленький граф, увесь стиснутий морозом і зігнутий! Усі карети подалися до цього Ноєвого ковчегу. Я не знаходжу цю машину елеґантною; вона лише курйозна і навіть гротескна. Ми її бачили ще двічі з мамою тощо; ці дами з неї глузують і називають маленьким блазнем. Тітка стверджує, що він на мене дивиться і що він вигадав цю карету для мене. Діна теж каже, що він багато дивився на стрільбі. Я його не надто помічала; однак він справді досить дивиться, але шанобливо; він навіть підійшов у бік, де ми стояли, і лишився там кілька хвилин; але він дивиться шанобливо, і мені це подобається.
Ми були в Рейно і Бюссі, коли кривошийний зупиняється й заглядає крізь двері. Він теж на мене дивиться. Я вдала наївний вигляд, і ми вийшли.
Пройшлася з Гічкок (конспіратор) до будинку 17, а потім повернулася авеню де ла Ґар.
Як я ненавиджу вогонь! А топлять і у вітальні, і в їдальні; я не можу терпіти жар в обличчя!
[На полях: Прочитала Апокаліпсис; цього разу не заснула.] Я подумала про герцога Гамільтона, побачивши цю карету; я подумала про його карету в Баден-Бадені.
Не можу продовжити читати «Дербі», який щойно взяла. Герцог Гамільтон -- комісар перегонів і Стрільби в Ніцці. Він приїде, з нею. Oh povera me!
А проте, читаючи, здавалося б, що нічого не змінилося! Що... О Боже мій, але цей журнал мене притягує.......................................... я не знаходжу нічого більше, ніж коня, якого не знала: Дамі, його.
Чи можна уявити собі таку раптову зміну? Хвилину тому я була спокійна, і ось я потрясена й ладна плакати.
Боже мій, ніщо не може зарадити тому, що я оплакую; піду молитися до Тебе і шукати втіху в Тобі.

Примітки

Італ. О, бідна я!