П'ятниця, 12 грудня 1873

Моє дзеркало розбилося. Якби я була забобонною, це був би знак, що мені судилося померти. В ту мить, коли я побачила розбите скло, я була дуже стривожена; я вже починала серйозно думати, що помру, думала спалити свій щоденник, і не боялася; тільки коли я подумала, що буде з моєю матір'ю, якщо я помру, -- мені стало страшно. Я йду до фортепіано, вся палаюча, а Діна сидить на канапі поруч і читає газету; я прошу її в неї й з жахом читаю, що «герцог Гамільтон, чий майбутній шлюб з англійською перессою наробив певного галасу в Ніцці, відразу після церемонії вирушить зі своєю молодою дружиною до Саффолка, де вони проведуть медовий місяць. Після чого вони здійснять подорож на південь Європи, і є розмови, що Ніцца має їх затримати на деякий час». Мені здавалося, що неможливо більше палати, ніж я, а проте понад цим крайнім рум'янцем я ще й знайшла спосіб почервоніти. Відколи живу, я ніколи не була в такому стані. Ніколи страшніший удар мене не вражав, ніколи я не занурювалася в такий глибокий біль. Я була ніби в вогні, фізично й морально. Розбите дзеркало разом з усіма бідами моєї нещасної душі зводило мене з розуму; я була готова померти в ту ж мить, без найменшого вагання, чого б не зробила зараз, коли я спокійніша. Я навіть дуже comfortable, занадто comfortable, я не можу описати стан, у якому перебувала сьогодні вранці! Він постійно стояв перед очима. Але що я робитиму, якщо вони приїдуть! Що зі мною буде!
Я хочу і не хочу їх бачити; хай я хочу чи ні, буде так, як Бог забажає, бо я не гідна бути почутою, мої молитви не приймаються, я не гідна. Прошу лише стільки сили, скільки мала досі, і навіть більше, бо якщо я їх побачу... Він, певно, стрілятиме в Монако. Я, певно, там буду. Чи дасть мені Бог мужності?
[На полях: На прогулянці я бачила чарівну Прістітіфф, вона така мила. І одну американку -- вона мене впізнала, я хотіла з нею поговорити, але загубила її з очей.]
Сьогодні вранці, коли я прийшла до мами, вона мені сказала, що я розмовляю вночі й розповідаю всілякі речі. На ці слова я почервоніла й почала говорити про мою сукню від Ворта. Ось іще одне задоволення -- говорити вночі! І хтось слухає! Яка прикрість!
Я обіцяла прийти зачесати Ліз, вона піднімається; тож я квапуся, і ми йдемо (синя сукня, синій капелюх, непогано, але нещасна й уся палаю). Вони не піднімаються, вони пішли до Дервісів, і, як каже Ґаспар, їм це дуже прикро. Стоїть така спека, я, мабуть, маю жахливо нещасний вигляд. Я йду з Кунеґундою, яка дурніша, ніж будь-коли. Від табатьєрки до самого кінця набережної, а звідти додому. На зворотному шляху свіжіше, я почала бачити й відчувати. З цим сонцем, навіть без жодних прикрощів, я мало що бачу, опускаю очі й почуваюся розчавленою, і особливо тепер ненавиджу це світило, що дає життя та світло; я шаленію, що воно сяє та гріє, тоді як я така нещасна. Я б, може, його любила, якби моя душа була радісна та блискуча, як воно. Мене жахає обід, бо всі в Монако -- мама, тітка, Валіцький, дядько, Соломінка й ще не знаю які собаки. Але, на щастя, Соломінка та Тормосов повертаються, і я заспокоююся; вони сміялися, і я трохи пожвавішала, але все одно ніби під темно-синім серпанком.
Шкода, що я не написала це вранці, бо вогонь, що мене пожирав, був надзвичайний, він ніби не від світу цього; ніколи я не була в такому стані.
Він мені здається таким красивим, я так його кохаю, що хотіла б побити себе палицею, бо не годиться кохати одруженого чоловіка... Він одружений!!! Це завжди буде новим і жахливим.
Він одружений від середи. Я б сказала багато, але я занадто молода, мені не можна висловлюватися занадто відверто! Інакше я б сказала, як... ні, як я їй заздрю, як би...

Примітки

В оригіналі англійською: flushed.
В оригіналі англійською: comfortable.
В оригіналі англійською: extreme end.
В оригіналі англійською: home.