Субота, 6 грудня 1873

За чотири дні.
Я нетерпляча — як повільно вони тягнуться. Як вони, мабуть, нетерплячі.
Мій учорашній щоденник — справжній портрет того, що діється в мені: плутанина.
Я виходжу з Гічкок (синя сукня, чорний капелюшок, добре) — ця сукня чарівна. Ми заходимо до Серафіни на кілька хвилин; мама й тітка в неї. Я йду набережною, щоб повернутися. Багато людей. Деларош стає дедалі гарнішою — я звикаю до її обличчя.
Щодня відбуваються маленькі вибухи через наше життя. Поль — пропащий хлопець; це справді жалюгідно.
Я в люті. Я, яка завжди повчаю, — я запізнилася до Брюне о четвертій на кілька хвилин, і слуги його відправили. Я пропустила урок — це мене дратує. Соломинка й Бет у моїй кімнаті — вони запеклі ворогині, а Валіцький розважається, підбурюючи їх.
Я переглянула свої ганчірки. Мені зовсім нема в чому вийти ввечері. Тому ввечері я написала до Ворта й до Феррі. Ми залишаємося вдвох із Бет; Діна, мама й тітка пішли до опери — дають «Травіату».
Отже, ми залишаємося — я й Бет; не кажу про цю англійську індичку. Що є на світі огиднішого за огидну англійку! Бет барабанить на фортепіано, і я теж — пекельний шум, і при цьому ми говоримо про весілля Т. — Тадея Сергійовича Романова — потім про мене; вона завжди пророкує мені двох чоловіків: перший або обидва помруть швидко, і з першим я не житиму добре. А третій, каже вона, лівою рукою — але цього не може бути ніколи. Ми — вона й я — хотіли б бути першими красунями світу, і ми говоримо, які б божевілля коїли; правда, якби я була першою красунею світу, я робила б усе найекстравагантніше, що можна, і навіть те, чого не можна; одне слово — сукні й ще (гарні). Бет каже, що якби вона була найвродливішою, вона б вийшла за Яловіцького (de la main sinistra).
— Ні, — кажу, — я б ніколи не змогла так.
— Е! Ви б так зробили, якби були найвродливішою і якби він вам подобався.
— Але я б обрала щось краще, щось порядне, зрештою, ви розумієте, все найкраще на світі — зрештою, ви мене розумієте.
— Так.
— Принаймні короля.
(Поки я пишу, вони повертаються з опери.) Потім ми встаємо, і не знаю як, але під нашими ногами іскри — ми були справді дуже здивовані й сміялися як божевільні.
Потім я зрозуміла, що це був сірник, який ми роздавили.
Я порожня, порожня, нічого не розумію; яким він мені здається гарним.
Я не можу закінчити свої записи, не поговоривши про нього; коли я скажу про нього слово-два, я спокійніша й ясніша.

Примітки

Італ./лат. «лівою рукою» — морганатичний шлюб (нерівний, без передачі титулу).