Середа, 3 грудня 1873

За сім днів.
Я майже хвора — ось уже два дні я майже нічого не їм. Ніщо не робить мене злішою за голод. Я як дикий лев і водночас плачу.
У «Галіньяні» мене чекає ще одна «приємність». Принц і принцеса Уельські entertain a party of friends; серед них — Манчестери, вона й він.
Крім болю від утрати Гамільтона, я тепер ще більше засмучена втратою герцога — становища, яке він дав би мені, імені, статків; я була б прийнята при дворі, я б блищала в товаристві... що ще сказати!
Я мала б те, про що мрію, що обожнюю, що бажаю понад усе на світі, за що я молюся Богу щовечора, те, що створено для мене і для чого я створена.
Життя, розваги, прийоми, й особливо товариство, а ще більше — двір; я буду відомою. О Боже мій, пробач мою марнославність! Я марнославна, визнаю. Але, Боже всемогутній, дай мені те, що я Тебе благаю мені дати. Я живу лише надією жити згодом. Я плачу, мучу себе щомиті через наш спосіб життя, через наше становище. Я жалюгідне створіння, але, Господи, змилуйся наді мною, не карай мене! Я обіцяю робити лише добро, бути доброю. Боже мій, пробач мої гріхи й дай мені те, про що я прошу на колінах?
Я пропустила урок із Гічкок через голод, через нещастя. Я нещасна! Я хотіла б кричати, бити! Я не знаю, що зі мною. Я користуюся всім, щоб могти...
Мене вбиває передусім наше життя.
Чи можна бути такою дурною, як я! Яке право я маю на особу герцога Гамільтона, чому я уявила, що він мусить бути моїм чоловіком? Навіщо всі ці повітряні замки? Коли я міркую, я знаходжу, що я дурна; але такий гострий, різкий, гіркий біль мене вбиває, мучить, заволодіває всім моїм єством. Коли я думаю, що є люди, які мають усе, чого я хочу. Вона, вона сама має... але вона більше за інших, більше за весь світ, бо вона має також його — цього дикого кабана. Як він тепер приручений, я певна: він танцює, він ride, він... годі.
Я хникаю цілий день — то через одне, то через інше, найбільше через голод.
Нарешті мені дають м'яса й приводять коня. Мене супроводжує інший конюх. Я їду майже завжди поруч із каретою й розмовляю з ними — мамою, тіткою й Діною. Валіцький і тітка знову переймаються через мене — чому я їжджу верхи тощо, тощо; за пів години мене просять повертатися, але я продовжую до іподрому; я об'їжджаю поле, але трибуна зникла — я впізнала її місце по маленькому зважувальному загону навпроти неї. І цей загін я впізнала, бо того останнього дня він стояв біля нього, і я довго стежила за ним очима серед натовпу чоловіків, жокеїв тощо, аж поки у мене заболіли очі й його голова злилася з рештою; я повертаюся до карети й навіть розмовляю весело. Тітка (Т. — так я писатиму «тітка»!) сердиться, їй за мене страшно. Вже майже ніч, і я повертаюся при місячному світлі.
Конюх розповів мені історію мого коня, свого тощо, тощо. Немає нічого кумеднішого за конюха або stable-boy.
Т. і мама в розпачі через мене, бачачи мене в такому стані. Але я наполягаю головним чином на голоді.
Я найнещасніше створіння! Раніше я з нетерпінням чекала вечора, щоб молитися, думати; тепер, якщо я намагаюся відволіктися — от хотіла б, щоб прогулянка прийшла швидше, — але прогулянка, навіщо? А після прогулянки — що? Сумний обід, потім нудний вечір і важкі уроки, потім нарешті молитва — але за що мені молитися? І лягати спати теж стає нудним із причин, відомих лише мені.
[Примітка: 1875. Тому що я присягнулася більше не думати про нього.]
І так я завжди кидаюся вперед і не знаходжу точки опори; я біжу, не бачачи кінця свого бігу; я бажаю вечора — коли він приходить, хочу ночі; але ніч — це ще найщасливіша мить, я сплю; потім благаю ранку, потім полудня, і так завжди, з години на годину, з хвилини на хвилину, я біжу, я лечу, нічого не бачу на своєму шляху, я тужу за чимось, що не існує, і опиняюся в порожнечі — темній, жахливій і безкінечній.
Вони йдуть до театру; я прибрала маму — яка вона гарна.
Я щойно сказала: навіщо молитися. Пробач мені це необдумане слово, великий Боже. Молитися за маму, за всіх, за себе, дякувати Йому за Його благодіяння, бо невдячне я створіння! Скільки є людей у мільйон разів нещасніших за мене! Що я кажу — є люди справді бідні, нещасні, голодні, навіть жебраки, — а я наважуюся роптати. Покарай мене, Боже мій; ні — пробач, пробач, пробач в ім'я Ісуса, Сина Твого.

Примітки

Англ. «приймають товариство друзів».
Англ. «їздить верхи».
Англ. «хлопець при стайні».
В оригіналі англ. long after — тужу за, прагну.