Понеділок, 1 грудня 1873

Я чекаю на свого коня цілу годину в товаристві Бет, яка хвора й лежить у Діни. Ми говоримо — чоловік, дружина, кохання, кокетство тощо, тощо. Ось уже двоє кажуть, що жінка завжди може мати чоловіка, якого хоче, — Коліньйон і Бет.
Якби так, але вона уточнює: заміжня жінка, а не дівчина. Я добре знаю, що за таких умов жінка завжди може мати чоловіка, якого хоче.
Піту (Фортюне) приходить сповістити, що панни Говард тут; я кажу попросити їх піднятися, але вони верхи. Я виходжу на балкон, і Елен каже мені йти — кінь мене чекає. Чесно кажучи, я зовсім не чекала на цей сюрприз. Цей чоловік шахрує, не приходить, не дає коней, яких треба. На щастя, приходить мама; я питаю, що мені робити. Нарешті я сідаю верхи — четверта година; ми їдемо проспектом Вокзалу; мій маленький кінь Джипсі, на якого я сідаю вперше, непоганий. Я їду поруч з Елен, а Аґґі — позаду з конюхом. Ми говорили про пані Бекетову — чарівну жінку, яку я дуже люблю. Пані Говард і Елен наступної зими поїдуть до Неаполя до пані Бекетової, і Елен водитимуть на бали під опікою пані.
Блаженна Елен. Усі її шукають, кожен готовий їй служити; це залежить від становища її матері, від її дому й зрештою від усього. А я, бідна я! Я ніколи не буду в такому становищі, як вона.
Я ревнива й засмучена. Марнославне створіння, яке я є. Прогулянка не погана; відпустивши своїх подруг, я їхала рисцею за нашою каретою, і добре.
Я делікатно сказала Елен, що дуже незадоволена поїздкою; мене обманюють, підміняють коней, погані коні падають, а кажуть, що це тому, що я стрибаю — завжди так, моя люба. Сподіваюся, вона зрозуміла. Я щойно закінчила вечірні заняття; проходячи через салон, бачу там дядю й пані Говард. Усі ці люди стільки й стільки кажуть мені, що я забагато вчуся, що я починаю й сама в це вірити — як це дивно на цьому світі. Коли хтось починає щось говорити, всі повторюють, і весь світ вірить. З красою — те саме.
Соломинка й Тормосов обідали в нас; вони настільки закохані, що це занадто помітно, а це не годиться.