Субота, 22 листопада 1873

Я бачу з прикрістю. З плином днів стало прикро ясно, що Гічкок — невігласка й дурна жінка. Вона не знає нічого, нічого, нічогісінько. Я виходжу з нею пішки (коричнева сукня, чорний капелюшок, добре). Чудовий день. Немає того сонця, яке я ненавиджу, але сіро, весело, свіжо. На набережній багато чоловіків, але всі, гадаю, «солоні оливки». Карета в нас якраз на те, щоб проїхатися колом і повернутися, але на набережній біля Мортьє ми зустрічаємо маму й тітку, заходимо разом, я, звісно, нічого не купую, але вони беруть кілька капелюшків. Я беру чудовий виноград, і ми нарешті повертаємося; біля провулка я бачу Брюне, який іде геть; я запізнилася на урок на десять хвилин, але кличу його назад і беру урок.
Я така рада, що після обіду можу нічого не робити! Усі йдуть, і ми залишаємося самі з Бет. Я змінила зачіску — заклала коси ззаду дуже мило, і так я здаюся набагато молодшою — якраз на свої роки.
Ми стоїмо щонайменше пів години, спершись ліктями на стіл у передпокої, й балакаємо, дивлячись у дзеркало. Гарна розвага! Ми, однак, сміємося.
Ми говорили ((про утриманок)), про Поліну тощо. Щомиті Бет починала фразу і зупинялася, кажучи: яка шкода, що ви не заміжня, я якраз хотіла сказати таке! Потім ми переходимо до їдальні й розмовляємо про чоловіків. Мерзенна й підступна раса, з родини мавп. Я досить ясно виклала свої погляди на любов чоловіка (див. в одному з попередніх зошитів). Вона мені каже:
— Вам буде однаково, чи не так, якщо чоловік вам зрадить?
— Ні, зовсім ні, я була б дуже ображена, моє самолюбство було б вражене; як коли б світська дама запросила не мене, а іншу, чи щось подібне, — я була б так само сердита.
— Так, то у вас ревнива вдача, як і в мене.
— Так, спершу я була б дуже сердита, але все минає, все стирається. Я дивлюся на це так: доки чоловік кохає вас настільки, щоб не думати про іншу, — добре; але з тієї миті, як ви лишили досить велику порожнечу, щоб помістити в ній хоча б думку про іншу, — кінець. І нічого не скажеш.
— Але часто чоловік зраджує, хоча в душі кохає.
— Дурниці, це неможливо, це казки! Розповідайте це іншим. Кінець — і треба забути й розважатися. Ах! Але ж забути не можна, кажуть, що треба втішатися дітьми, але це неможливо. Звісно, ні: любов до чоловіка й любов до дітей — це дві різні речі. Одне не замінює іншого.
— Так, але ж ми створені, щоб любити, для того й живемо; навіть уявіть, що ви йдете на вечір, — у вас завжди є інтерес, ви волієте розмовляти з одним, а не з іншим.
— Так, звісно, але обличчя мені байдужі, аби тільки це не був запилений.
— Так, безсумнівно, але ви ж волітимете, щоб герцог Гамільтон розмовляв з вами, а не Саетоне.
— Ще б пак, герцог Гамільтон принаймні порядний, він не порох.
— Ну бачите, ви ж дівчинка, але ви віддаєте перевагу одній людині перед іншою, — це вже свого роду кохання; у вас є якийсь інтерес, коли ви йдете до театру або на прогулянку, ви сподіваєтеся побачити ту чи іншу людину тощо, тощо.
Ми чудово розуміємо одна одну, вона має рацію, і я також. Тоді я лягаю на стіл біля стіни, і ми говоримо про дурниці. Приходить Гічкок, потім дідусь, потім нарешті дядя; ми посилаємо по мандрівників до Анічкових, приходить тітка, і я користуюся нагодою, щоб піти спати. Але я повертаюся через кілька хвилин, бо пишу до Ворта й хотіла б поговорити про свою сукню. Мені дошкуляють моїм навчанням, я змушена казати, що вчуся дуже мало тощо, тощо, бо кажуть, що я вчуся забагато. Я пишу й розмовляю через двері. Вони познайомилися з незапиленим росіянином — Берром; я питаю, який він, і мама його описує, Діна додає червоний ніс, тоді мама каже, що його ніс не червоніший за ніс Гамільтона. Діна: — Знали, з чим порівнювати.
— По-перше, у Гамільтона ніс негарний, і все обличчя червоне. Я:
— Діна карикатурно описує мені Гамільтона й каже, що Берр такий самий, але мама описує як слід. Діна каже:
— Чому ви сказали, що вона буде в захваті. Я ніколи не захоплююся «штанними». Так, і як я була щаслива, коли на мосту побачила родича Гамільтона.
— Так, але, на мій погляд, як вона була щаслива, коли побачила родича Гамільтона.
— Це безглуздо, я однаково задоволена всім, мені здається, можна радіти, коли приїжджає хтось пристойний.
Мої набридливі уроки, у мене навіть немає часу сказати, що кохаю його, говорити про нього. Цієї миті він постав переді мною, як того дня, коли він проїжджав повз нас, а ми з Коліньйон поверталися в Аква-Віву. Тоді я вперше побачила його в Ніцці після Бадена.
— Панно Коліньйон, дивіться — герцог Гамільтон! Герцог Гамільтон!
Він обернувся, бо я скрикнула від здивування.
Блаженні часи! Чому ви не повертаєтесь? Я так його кохаю! Боже мій! Жоден чоловік не подобатиметься мені так, як подобається герцог Гамільтон. Щасливою буде його дружина.

Примітки

В оригіналі англійською: «As days went on it became sadly clear that Hitchcock is an ignorant and stupid female». ↩
В оригіналі англійською: «of course». ↩
В оригіналі італійською: «antipolvere» (буквально «захищений від пилу»; у Марі — позначка людей «пристойних», протилежних «запилених»). ↩