Понеділок, 17 листопада 1873

У «Galignani» знову жахіття. Герцог Гамільтон одружується 10 чи 11 числа наступного місяця; герцогиня й княгиня Монако їдуть до Лондона на весілля. Я ще вся побита — не можу звикнути до цієї думки.
Я ще раз подумала, що як ім'я й становище герцог Гамільтон — непоправна втрата. І не думаю, що зустріну іншого такого ж повного, який би мені подобався. Бо біль від утрати Гамільтона величезний, але й герцог де... — теж чимало. Він поєднував усі якості, а до того ж я його кохала. У цьому світі не мають того, чого хочуть. Все одно я дуже, дуже нещасна, надзвичайно; я так його хотіла, так хотіла — і ось усі мої повітряні замки валяться. Пишу холодно, бо зайнята падінням з коня, але, читаючи газету, я тремтіла, отупіла, з полохливим обличчям і тихим голосом. Від першого дня мого нещастя сьогодні — найжахливіший. Ніколи я не відчувала гостріше його втрату.
Не треба думати, що я думаю лише про кохання, зовсім ні. Я думаю ще більше про ім'я, гроші й розкоші. Бідне кохання не триває довго, до... (ні, я замолода, щоб казати подібні речі), але багате кохання іноді тривке, а якщо ні — охолодження благородніше, делікатніше, пристойніше. Я вже пояснювала, що сталося б, якби я наважилася покохати бідного чоловіка зі звичайним іменем. Оскільки я втрачаю рідкісну досконалість, створену для мене, — тобто якби можна було замовити чоловіка на свій смак, я не могла б замовити нікого іншого, — я стану холодною й вийду за першого багатого чоловіка з доброї родини. Довго ніхто мені не подобатиметься — тобто Гамільтон завжди буде моїм ідолом, але потайки, навіть від мене самої. Я, безсумнівно, кохатиму свого чоловіка, але якщо знову побачу герцога — доведеться співати Miserere з варіаціями. Оскільки не хочуть, щоб я була зовсім щаслива, я більше не матиму вагань: візьму того, хто мені найбільше підходитиме, а потім... а потім — «не наважуюся». Ні! Жах. Боже, не карай мене за ці жорстокі думки! І пробач мої підступності! Я розважатимуся, але буду чесна все своє життя. Попри моє безумство я добра й чесна створіння і помру, якщо на мені буде хоч одна пляма, як горностай. Що б я не писала — ніколи не передасть того, що відчуваю. Я дурна, божевільна, величаво ображена; мені здається, що в мене крадуть, забираючи герцога Гамільтона; я була такою певною — надто певною, на жаль! І за це покарана. Але справді — це ніби забирають моє добро, що моє, — вириває, крадуть.
Іду з їдальні, ледве прийшовши, під приводом якоїсь страви. Мало не заплакала; іду до кімнати — там, сама, мені краще; лютую на всіх, хочу кричати від найменшого шуму, на кожне слово хочу відповісти зухвалістю. Який жалюгідний стан! Не знаю, як висловитися — все здається занадто слабким, бо для дрібниць я вживаю найсильніші вирази, а коли хочу говорити серйозно — висохла. Це як... ні, досить, якщо почну робити висновки, приклади й порівняння — ніколи не скінчу. Думки штовхають одна одну, змішуються й зрештою випаровуються. Але цікаве те, що я впала з коня. Я замовила сірого Кітті, але не знаю через який випадок його віддали Елен, а мені дістався Полів — танцюрист; але я взяла коня вчителя, який ішов непогано, тільки без рисі. Діна теж їде; чоловік тримає її на приводі — огидно; вона така жалюгідна верхи, боїться, ох!
Навпроти будинку N 57 не знаю як мій кінь падає, й я бачу себе на землі; за мить зіскакую — і ось я на тротуарі, ціла й неушкоджена; тим часом якийсь англієць, батько трьох Бемі, Бартер, здається, хапає коня й питає, чи я не забилася.
— Ні, зовсім ні, пане, дякую, — весело відповіла я.
Бідна Діна ледь не вмерла від страху. Що до мене — спокійно сідаю знову на коня, який bleeds, і так їдемо до вілли Говард. Лише дивуюся, як я могла не впасти — з дамським сідлом, амазонкою й усіма цими незручностями! Не розумію, як я unhurt. Ні, розумію — я завдячую Богові! Це Він мене врятував.
Дуже приємно опускатися разом із конем — бо він став навколішки всіма чотирма ногами, а я негайно зіскочила.
Тепер я знаю, що значить упасти з коня, — але так гарно, що навіть не забруднилася. Зрештою, я й не впала. Розповіла все мамі біля вілли Говард, бо, на щастя, вона не бачила.
Водночас я дуже роздратована цим випадком через Говардів. Хоч мені зовсім не залежить на тому, щоб їздити з ними, — все одно дуже неприємно. Коли Елен закінчує прогулянку, я беру Кітті, щоб повернутися, — і доброю зручною риссю їду додому. Потім знову виходимо поговорити й відчитати начальника стайні. Я худну й блідну, мене щомиті гризе зсередини. Не можу цього уникнути. Я зламана.

Примітки

Кровоточить (англ.).
Неушкоджена (англ.).