П'ятниця, 14 листопада 1873

За обідом у нас була велика релігійна дискусія. Всі говорили й кричали. Вони абсурдні, особливо Бет — вона стверджує, що священник представляє Христа, папа також. Що вино й хліб — це справжня плоть і справжня кров Христова. І сотня подібних дурниць. Я сперечалася, хотіла довести, кричала — але вони дерев'яні колоди. Тоді Бет мене жаліє: шкода, що я не маю віри, що не знаю істини, і т. д. — вона мене fidgets. Я червонію, обличчя палає; не гаючи більше часу й слів, беру папір і хочу написати листа до диякона в Парижі; Бет мені диктує запитання, щоб я більше не могла хитрувати, коли матиму рацію. Справді жалюгідні їхні уявлення! Це мене збуджує, дратує, мучить! І вони мають нахабство казати, що я не вірю в Бога! Валіцький — один із найабсурдніших неуків. Він наважився сказати, що в католицькій релігії скасували вино лише десять років тому через людей, які нічого не їли й були sick. Це вже геть!
Просвіти їхні бідні розуми, о Боже мій! Виходимо пішки — я й Гітчкок (макінтош, чорний капелюшок, чоботи, дуже добре) — трошки дощить, але біля табатьєри дощ вщухає, й знову, як учора, — чудово. Я люблю Ніццу після дощу: ще падають окремі краплі, всі виходять, і поступово набережна наповнюється — блакитні сукні, waterproofs, макінтоші на чоловіках, чоботи, парасольки, собаки — ось що я люблю бачити. Ідемо приблизно до вілли Стірбей і повертаємося по карету, яка змушує нас чекати до чверті на п'яту; тоді я obliged повернутися, і моя люба прогулянка закінчилася так швидко. На жаль! Сьогодні я б хотіла гуляти довго; може, тоді прогулянка втратила б свою чарівність; це як із моїм ліжком — встаючи, я у відчаї, хочу лягти, здається таким теплим, таким добрим; але якщо ляжу знову й устану через годину — воно набридає й більше не приваблює.
Тепер я вискакую з ліжка при першому пробудженні, щоб лишити жаль і приємні спогади. Ніколи не слід занадто показуватися навіть тим, хто вас любить; треба піти посеред усього й залишити жаль, ілюзії. Ви здаватиметесь кращою, красивішою; завжди шкодують за тим, що минуло. У них буде бажання побачити вас знову — але не задовольняйте це бажання негайно, змусьте страждати: не занадто, однак, — те, що коштує надто багато зусиль, розчаровує після стількох труднощів, очікували кращого. Або ж змусьте страждати надто, більш ніж надто — тоді скажуть (навіть якщо ви негарні): «вона, мабуть, щось надзвичайне, якщо всі її шукають і якщо вона така рідкісна»; і, не вагаючись далі, вирішать, що ви щось надзвичайне.
Тоді ви — королева.
Термосіріс обідає — бідний хлопець. Це маленька безневинна рептилія.
Увечері я лежала, спершись на гори княгині, й релігійне питання відновилося. Тоді вона каже мені, що вірить у чудеса, що гора може ввійти в цю кімнату, що якщо троє людей зберуться молитися — їхня молитва буде почута Христом:
— Ну, тоді кличте Надінку, і підемо молитися.
— А за що ми молитимемося? — запитала Бет.
— Скажемо: зроби, Боже мій, щоб дружина герцога Гамільтона померла і він одружився зі мною.
— Ні, дурниці, я не скажу, за що молитимуся.
— Тоді це не рахується.
— Ну ось бачите: кажуть, що молитва буде почута вже втрьох — тому що ніхто не відкриє свою молитву трьом людям, а тоді це неможливо.
— Ні, але не всі моляться за Гамільтона чи за капелюшок.
Не можу уявити, що зима в Ніцці може прийти без того, щоб він... ні, дурниця.
Думаю, Джоя повертається.
Чому ж не...

Примітки

Дратує, не дає спокою (англ.).
Хворими (англ.).
Дощовики (англ.).
Змушена (англ.).