Понеділок, 3 листопада 1873

Вранці ми вперше пили чай із міс Гітчкок — вона доволі мила, і я починаю до неї звикати. Відновила звичайний розпорядок занять: мамина хвороба та приїзд Гітчкок трохи їх перервали. Жахлива погода! Дощ! Отримую листи — один від Елен, другий від Ліз. Вони в Парижі й приїжджають до Ніцци сьогодні чи завтра. Я, Поль і Гітчкок ідемо їх зустрічати о третій (waterproof, чорний капелюшок, добре). Потяг приходить — дивлюся в обличчя у вагонах, але нікого. Я майже була певна, що вони сьогодні не приїдуть. Повертаємося; прогулянка неприємна в такий дощ. Те, що мене гнітить зараз, — це Поль: він нічого не робить, проводить час у Халкіонова, переймає всі його манери. Цей хлопець виводить мене із себе! Я не можу збагнути, як здоровило чотирнадцяти років не розуміє, що має працювати.
Ми помирилися з татом: він заходив до вітальні, я була за фортепіано. Привіталася й поцілувала його. Я добра в глибині душі, хай що кажуть. Коліньйон проводжала Говардів на вокзалі зі своїм братом і, можливо, приїде до Ніцци. Яка каналія! Сподіваюся, вона не приїде. Це буде дуже нещасливо — вона задурить бідного старого, і він залишить дев'ятьох дітей ні з чим.
Боже, збережи нас від цього.
Мала перший урок із Гітчкок — не так уже й погано.
Мамі краще, але Поль засмучує і її, і мене. Боже мій, зволь надихнути його хоч трохи розумом.
Він потоне в поганій компанії.
Цієї ночі я спала на підлозі. Я вже заснула, коли мені здалося, що штора з оздобою ось-ось впаде — здалося, що чую тріск. Не довго думаючи, беру матрац, подушку, кладу все на килим і далі солодко сплю. Вранці не було сміливості встати — розплющую очі, хочу піднятися, висуваю руку, але так холодно, а ліжко таке тепле, і так далі. Схопилася як обпечена о десять до восьмої; о восьмій уже мала урок. Як же я люблю своє ліжко ввечері й вранці.