Неділя, 2 листопада 1873

Приходимо на половину літургії — я, Діна й Поль (блакитна сукня, дуже добре). Які ж Скаріатіни негарні й погано вбрані! Росіян вже чимало, килим постелено і хор на місці.
Іде дощ. Досі не можу звикнути до Гітчкок. Так набридає мати a beast to home.
Вона йде до англіканської церкви. Виходимо — я, Бет і Поль; ідемо до London House і влаштовуємо божевільний обід. Тільки уявіть собі: в кондитерській London House три маленькі круглі столики різної висоти зсунуто докупи, а на них одночасно подано шоколад, копченого лосося, морозиво, тістечка, сандвічі, полуниці, фуа-ґра і виноград — без приборів, бо ми замовляли безладно, одне за одним. Якби якийсь француз побачив, як ми мішаємо виноград із шоколадом, а морозиво з шинкою, він би помер від нестравності, просто дивлячись на нас.
Але ми, блаженні створіння (я переодяглася — waterproof і чорний капелюшок, добре), не звертаємо уваги на ці дрібниці й не бруднимо своїх язиків розмовами про шлунок та травлення.
Беру виноград із собою в карету і їду з Полем дивитися рушниці. Біля крамниці зібрався натовп, поки ми розглядали guns. Потім поїхали за Валіцьким — він кращий знавець. Ми перевернули всю крамницю догори дном і поїхали, запропонувавши сто вісімдесят франків за gun, який коштував двісті.
За обідом сиджу поруч із Гітчкок — дуже, дуже набридає мати біля себе дурну новеньку. Звикнеш, звикнеш! Ну що ж, мабуть, звикну. Після обіду я трохи більше з нею поговорила, показала свою school-room, зошити. Вона сиділа в кріслі, а я — на підлозі; we happened to speak of the colour of the hair, вона ненавидить руде волосся і каже мені:
I don't advise you to marry an Englishman with red hair; it is a proof of bad temper, he will beat you, a red-haired man.
Why, I always thought that red hair was a sign of good temper.
Ну що ж, мені кажуть, що руді злі; я й сама бачила в обличчі герцога Гамільтона, що він примхливий і bad tempered, але від того я люблю його не менше. Навпаки, цей неронівський вираз мені подобається — що більше в нього хиб, то більше він мені подобатиметься. Я не така, як усі: люблю те, чого не люблять, і не люблю те, чим захоплюються. Так у всьому: усі захоплюються I Promessi sposi — я вважаю їх нудними; усі люблять італійську мову — я її ненавиджу; усі захоплюються італійцями, чорними очима й чорним волоссям — я їх не виношу. Рудих не люблять — я люблю; смішним вважають одягатися як Гамільтон і Мерк — я вважаю це чудовим. Усі ненавидять п'яних чоловіків — я їх зовсім не ненавиджу.
Коли Жорж напивається, Діна, мама, тітка — всі стають сердитими й занепокоєними та дратують Жоржа, змушують його робити дурниці, дражнять і доводять до люті. Я ж навпаки — ставлюся до нього як до хворого, з яким треба погоджуватися: хоче бити вікна — ламай, мій любий, хочеш, допоможу? Хоче пити — вип'ємо разом, як це добре — бути напідпитку. Так його заспокоюєш, і все мирно й тихо. А Діна забирає у нього вино, дивиться незадоволеними очима, не розмовляє з ним і буркотить. Зрозуміло, що це його дратує. Я дуже незвичайна: якби я кохала бідного чоловіка й він кохав би мене теж, я б його зненавиділа, бо я звикла до розкоші, а бідною була б нещасна, як і той, хто був би зі мною. До того ж я відчуваю огиду до бідності — кохати бідного — ну ні, звичайно.
Уявімо, що Гамільтон не одружений, що я його кохаю і дізнаюся, що він просто якийсь пан Гамільтон із п'ятьма сотнями фунтів прибутку. Я оплакувала б це як його смерть і зненавиділа б його; я не могла б перестати його кохати й стати байдужою, але більше не змогла б витримати його присутності, навіть його ім'я; я б ненавиділа його з люттю, із завзяттям. Він здавався б мені жалюгідним, нікчемним, contemptible, відразливим, огидним.
Це не означає, що я кохаю лише багатство, — адже навіть якби Барнола був герцогом Гамільтоном, я б ніколи не змогла його кохати.
Ніколи чоловік нижче мого становища не зможе мені сподобатися — всі простаки мене огиджують, дратують.
Бідний чоловік втрачає половину самого себе — він здається дрібним, жалюгідним, виглядає як учитель.
Усвідомлення бідності й того, що треба бути ощадливим і обережним (жах!), надає йому боязкого, жалюгідного виразу. Тоді як багатий, незалежний чоловік несе з собою гордість, певну невимушеність, впевненість і спокій. Впевненість і переможний вигляд — це якщо не все, то принаймні дуже багато. І я люблю в Гамільтоні цей вигляд — впевнений, величний, зухвалий, примхливий, пихатий і жорстокий. У ньому є щось від Нерона.
² Втім, і багатому не слід розорятися, бо тоді доведеться ощаджувати.
Поки я пишу, у мами говорять про росіян; я expressed my contempt for Poltava, her inhabitants, society, and my dislike for Russians in general. Я дуже кумедно описала полтавське товариство з тваринними й дотепними епітетами (через двері). Я сказала, що вони не пси (я маю звичку щомиті казати «пси» — це мій вислів) і не свині, бо свині — благородні тварини (адже я присвячую свиню і корову богу Гамільтону), а що вони — клопи (не смію вимовити це слово по-французьки).

Примітки

«Набрид вдома» (англ.) — мається на увазі нудна присутність гувернантки.
Непромокальний плащ (англ.).
Рушниці (англ.).
Навчальна кімната (англ.).
Ми випадково заговорили про колір волосся (англ.).
«Не раджу тобі виходити за рудого англійця — це ознака поганої вдачі, він буде тебе бити, рудий чоловік» (англ.).
«Та невже, я завжди вважала, що руде волосся — ознака доброї вдачі» (англ.).
Поганої вдачі (англ.).
«Наречені» — роман Алессандро Мандзоні (1827).
Гідний презирства (англ.).
«Висловила свою зневагу до Полтави, її мешканців, товариства і свою неприязнь до росіян взагалі» (англ.).