Вівторок, 28 жовтня 1873

О, який сумний день — здається, ніколи я так не нудьгувала. Міс Гічкок, моя нова вчителька, пише, що буде в Ніцці в суботу.
Брюне з якоїсь причини не приходить, і я задоволена — йду стріляти з Полем. Я стріляла кілька разів, але безрезультатно; проте одного разу поранила влет пташку, промахнулася другим пострілом через Поля, який нестерпно набридав і вихоплював рушницю щоразу, коли я хотіла стріляти. Він знову забирає рушницю; я збиралася її перезарядити, але зрадник стріляє сам, щоб привласнити пташку, яку підранила я; а потім, йому на кару, пташку не можуть знайти, бо йшов дощ — день похмурий і негарний.
Мамі не краще — ці кати-лікарі! Поставили мушку, від якої жахливо страждаєш. Найкращі ліки — це свіжа вода, або вода, або гарячий чай — це природно й просто. Я зовсім не вірю в медицину; лікарі — жалюгідні тварюки, що напихають таких самих жалюгідних тварюк усілякими жахіттями й бридотою. Якщо людина має померти — вона помре й за допомоги всіх лікарів світу; якщо, навпаки, не має померти — не помре, навіть якщо буде зовсім одна, без жодної допомоги.
Вкладкаannotation de Marie, 1875
[Примітка: 1875. Виходить, я була фаталісткою. Чи я ще нею? Точно не знаю.]
І все ж я сама перша звинувачувала б, що не подали допомоги, але звинувачувала б не спокійно — у своєму горі, через брак твердості, через людську слабкість.
Але міркуючи спокійно, я вважаю, що краще обійтися без усіх фармацептичних [sic] жахіть. Я не можу грати на фортепіано, отже — повна свобода, і я нею користуюся. Ми йдемо з Бет пішки (зелена сукня, непромокальне пальто, добре); іде дощ, але в мене є пальто й парасолька-на-всі-випадки. Ми йдемо купити винограду в London House для мами. Я пропоную піти на прогулянку; нікого немає, трохи дощить, прогулянка чарівна; ми вже майже дійшли до кінця, коли Надя стомилася. О, як я не люблю дітей! Вілла Джоя відчинена — її продають, каже Ода Бет, а Бет мені:
— Джоя, — каже вона, — кілька разів виявлялася по вуха в боргах; вона зраджувала Гамільтона на кожному кроці. Він, Гамільтон, тепер уже одружений.
Так Ода сказала Бет; ще вона сказала, що Джоя чарівна вдома без капелюха.
Отже, він уже одружений — це точно, це правда.
Княгиня під час нашої прогулянки проголосила себе моєю найщирішою й найвірнішою подругою, і я цьому справді рада. Довелося взяти кеб, бо дме вітер і дощ дужчає. За кілька хвилин ми виїжджаємо знову, але вже в ландо; мій капелюх гарний, але я в такому жалюгідному стані духу, що нічого не можу зрозуміти.
Я з розбитим серцем, ніколи, ніколи я не була такою нещасною! Ніщо мене не цікавить — настільки, що я взяла гачок і вовну Наді й вʼязала, не піднімаючи очей, поки ми були на прогулянці. У мене вихопився стогін; Бет десять разів питала чому. Ми з Бет замовили в Оди сукню — для неї.
— Поїхав, Бебель, поїхав. Ах!! — каже Бет, проїжджаючи повз будинок Вітґенштайна.
Я: — О, ти, Бебель, можеш спокійно їхати!
— Вона й він, — додала я.
Справді, цей Вітґенштайн не вартий навіть жарту.
Як би я хотіла, щоб мені зараз було двадцять! Я б поїхала й знайшла б його, переслідувала б його всюди з його дружиною. Він одружений!!! Товстий рудий герцог Гамільтон?! Найкращий пʼяничка на світі! Бідна жінко, мені тебе шкода — пʼяничка-чоловік!
Пʼянство — з усіх чоловічих вад мені наймиліша. І саме її, а не якусь іншу, я хотіла б бачити у свого чоловіка. Нехай напивається як свиня — аби мене кохав і був справжнім чоловіком, коли тверезий. Я була б щаслива з Гамільтоном, але інша буде дуже нещасна. Він був створений для мене; я його кохала, я його так кохаю. Що мені з того, що він одружений — не думаю, що за годину перестану його кохати. І від того, що в нього на шиї дружина, він не перестає бути тим самим герцогом Гамільтоном. Але справді ніщо не зрівняється з моєю тугою!
Мені вкрали
Мою Еврідіку
Ніщо не зрівняється З моїм болем Жорстока доле Ніщо не зрівняється З моїм болем!
Я лише нечутлива мрійниця, без майбутнього й сповнена амбіцій, але я вас кохаю до обожнювання, жити без вас мені було б неможливо! Ось поетична пісня, і вона з «Дочки пані Анго». Я вичерпала свій репертуар слів і не маю чим висловити, яка я нещасна сьогодні. Але лише час може вилікувати горе.
Вкладкаannotation de Marie, 1875
[Примітка: 1875. Пхе! Час може вилікувати горе. Ось дурниця! Хіба два роки мене вилікували?]
Бо моє горе — це все моє життя, перевернуте догори дригом. Я його готувала, облаштовувала й будувала, і ось за мить усе обвалюється!
Ну от, я тупію!
«Твій біль, дю Перрє, невже вічний?»
Так, я без кінця повторюю собі, що все облаштувала, все передбачила, все підготувала, і за мить усе розбивається; і повторюватиму ще довго, навіть коли кохатиму іншого (що здається мені більш ніж неможливим). Повторюватиму собі те саме.
Бог захотів приборкати мій зухвалий язик і довести мені, що не робиш того, що хочеш.
[Примітка: 1875. Це цілковита правда.
1880. Все це — безглузді дитячі забаганки штучно екзальтованої голови.]
Ніколи я не кохатиму іншого так, як кохала цього; кохатиму так само сильно, може, й більше, але не так, як Гамільтона. Це особливе кохання, поетичне й безумне, збудоване в повітрі й підперте колонами, зробленими з уяви й оздобленими вигадками.
Але якби він захотів до цього докласти Але якби він мене кохав, це було б найпрекрасніше, найміцніше, найпоетичніше, найтриваліше й найчарівніше кохання на землі.
Але я розбита, нещасна, жалюгідна!
Сподіваюся колись побачити його знову й молю Бога дозволити мені пояснитися.
За обідом дідусь не лише говорив найбільші гидоти, а й посмів зачепити моє імʼя і мою родину; я відповідала йому так само грубо, як він говорив зі мною. Це старий дурень, віджилий, розбещений (морально), нечутливий, як камінь, і дратівливий, як усе найдратівливіше, найнестерпніше й найогидніше на світі, віслюк.
Як можна настільки втратити розум, щоб казати найжахливіші речі, без жодних докорів сумління ображати мої юні вуха й доводити мене до нестями від люті!
Я забула, що обіцяла не огризатися; наступного разу я просто піду, бо це старе страхіття, ця колода доводить мене до сліз від люті й роздратування.
До всіх моїх нещасть на додачу ще й товариство цієї старої каменюки!
У мене нова примха: я плету, почну вовняну стрічку, яку продовжуватиму аж до смерті; хочу побачити, якої вона буде довжини, і щороку братиму іншу барву. Починаю із зеленої в 1873 році, 29 жовтня, у вівторок, завтра.
навскоси
я забула про стрічку.
Реберг вважає, що мамі порівняно краще.

Примітки

В оригіналі англійською: «shoot». ↩
В оригіналі англійською: «and I avail myself of it». ↩
В оригіналі англійською: «waterproof». ↩
В оригіналі англійською: «cab». ↩
В оригіналі англійською: «wretched state of mind». ↩
В оригіналі англійською: «heart-broken». ↩
В оригіналі англійською: «groan». ↩
В оригіналі англійською: «to day». ↩
В оригіналі англійською: «time only can cure affliction». ↩
В оригіналі англійською: «Time can cure affliction». ↩