П'ятниця, 10 жовтня 1873

Ця маленька Елдер — пройда. Я ніколи не бачила більш язикатої особи, а їй лише вісімнадцять. Що ж буде з часом?
Але я — яка дурна! — при імені Едді червонію як мак! Забула щипнути за кінчик вуха. Це дуже добрий засіб. Я вже кілька разів урятувалася, щипнувши за вухо.
Мама виходить із нами (зелена сукня, добре). Їдемо за Полем до ліцею. Мама і я заходимо; директор запрошує нас до свого кабінету, і ми чекаємо Поля, розмовляючи з ним. Він каже, що Поль надзвичайно слабкий.
Дай Боже, щоб він просунувся — йому чотирнадцять! Протягом двох місяців нам обом по чотирнадцять. Яка я стара, якщо подумати, що за чотирнадцять місяців мені буде шістнадцять! Це жахливо. Дівка на виданні!
Ах, Господи, яке нещастя!
Я здригаюся. Коли подумаю, до яких хитрощів доведеться вдаватися. Зустрічати мам огидні ревнощі, зі смертю в серці — виглядати щасливо. [Закреслено: [нерозбірливо] в товаристві]
Утім, це, мабуть, ще не так неприємно. Я ніколи не матиму смерті в серці, хіба що...
Збираються обклеювати їдальню.
Холодно; залишаємо тата вдома й беремо Діну. Я змінила капелюх — наділа блакитний. Солом'яний занадто холодний; з нетерпінням чекаю Маяра, щоб мати фетровий!
Проїжджаємо, а Джоя саме вийшла — на ній все та сама полотняна сукня в блакитну й білу смужку. Вона ставила собачку на землю з кокетливим і граціозним виглядом. Я добре змогла побачити її обличчя, сидячи на передньому місці (другому). Княгиня каже, що Джоя худа. Це для мене новина. Треба побачити її ще раз, щоб переконатися, але це неможливо. Бет додає — худа як цвях.