Субота, 4 жовтня 1873

Я ще спала, коли прийшла Маннот, але, оскільки я не люблю поспішати й не люблю, щоб мене турбували, прошу Діну піти першою. Я почала Патетичну сонату. Я обожнюю Бетховена.
Поль ходить до ліцею, всі щасливі, і його прихід додому двічі на день — подія. Я вільна ці два-три дні через зміну розкладу. Виходимо з Бет, татом і Діною. Їмо морозиво у «Ля Віктуар».
Треба переодягтися, нагрудники у пральні — я спробувала вийти без корсета, і я так гарно складена, що це цілком можливо. У мить, коли я збиралася сісти назад у карету, Діна каже, що Лемп мене чекає. Я думала, він не прийде. Піду взяти ще одну годину хімії.
Нарешті я закінчила, за мною приходять, і Бет каже, що на прогулянці колесо фіакра Джої зламалося, і Оґюст його полагодив, і вона дала йому п'ять франків. Це мене здивувало — як Оґюст насмілився залишити козли, — але я believed it
Запитайте у Оґюста, хто дав йому п'ять франків, запитайте, тоді повірите, — казала Бет. Тоді я питаю:
— Оґюсте, хто вам дав п'ять франків?
Він дивиться на мене, здивований. Бет і Діна засміялися. Тільки тоді я зрозуміла, що це жарт. А я вже збиралася проклинати Лемпа, навчання й усе, що завадило мені побачити. У понеділок приходять облаштовувати їдальню. Ми пройшлися від Ліонського до Лондон-Хаусу, де я купила копченого лосося й чудову шинку. Сьогодні ввечері перша вечірня в руській церкві, ми йдемо всі, крім Бет, яка залишається зі своїм Біжу. Церкву дуже гарно оновили. Були тільки Зібін, Арнольді, Кельдаль, одна-дві жінки, пані Анічкова і ми. Я перейшла церкву, щоб стати біля пані Анічкової, і весь час розмовляла. Неможливо молитися прилюдно. Зібін мало очі не вивернув, так на мене дивився.
Пані Анічкова затягнула нас до себе, я страшенно хотіла пити й випила карафу води.
Ідучи до неї, мама їй розповідала, що в Монако (вона була сьогодні з третьої до п'ятої) впустили Джою і Субіз. (Поки пишу, відкидаюся на спинку крісла і had a short nap.) Одна, розумієте, продовжувала вона, ці славетні, — їх давно вже не впускають. Але я думаю, що Гамільтон зовсім покинув Джою. Вона така жалюгідна. Раніше вона так гордо трималася, коли входила до зали, одна, так добре зі своєю гордістю — сідала біля вікна чи підходила до столу, і все було добре. Але тепер вона завжди з Субіз, гордості колишньої більше немає. Її вбрання жалюгідне, капелюх потворний, навіть черевички потворні. Обличчя в'яле, бліде — одним словом, вона потворна. Її вбрання — сірий кашемір з рукавами в клітинку та капелюх у клітинку з сірою вуаллю. Раніше вона була красива, горда (горда — це слово досить добре передає її вираз по-руськи), а тепер вона потворна і тримається скуто, нещасна, зі згорбленою спиною. Ця промова була звернена до пані Анічкової, але призначалася мені. Я вголос засумнівалася й сказала, що, мабуть, це мода тощо. Але мама наполягає. Я, одначе, не можу повірити, тому що це дає мені занадто багато задоволення. Лише вона гідна заздрощів — якщо вона зникає, я щаслива. Тепер я бачу, що заздрю їй і ненавиджу її — почуття, що йде за заздрістю. І якщо це правда, що герцог більше не її покровитель і вона згасає, виходить із моди — я дуже задоволена. Але ні, таке щастя не може статися, я його не варта.
У вівторок — іменини Поля. Йому виповниться чотирнадцять!!! Сподіваюся поїхати до Монако й вправлятися у стрільбі, так само як Поль. Яке щастя! Якщо Бог дозволить!!!
[На полях: Поль познайомився з молодим Арсоном, з яким він у Французькому ліцеї.]
Ми відвезли Поля до ліцею о другій. Раніше я не звертала жодної уваги на ліцей, але сьогодні помітила всіх хлопчиків із книжками — жахливих брудних хлоп'яків! Коли самому не доводиться переживати, речі не розумієш. Я завжди дивувалася й питала себе, навіщо існують крамниці меблів, ламп, фотографій. Тому що мені не було потрібно, й я не могла уявити, що хтось цим користується. Цікаво.

Примітки

Повірила цьому (англ.).
Трохи подрімала (англ.).