П'ятниця, 22 серпня 1873

Вранці приносять мої сірі черевички, вони не дуже пасують. Поправлять. Ми взяли ландо й до Ворта приміряти мою сукню. До того зайшли до крамниці «Труа Картьє», де я не знаю, що, а тітка купила три
|
|
нефарбовані вишиті одежини -- для мами, себе й Діни. Цей дурний продавець, не знаю з якої причини, говорив до мене англійською.
У Ворта моя сукня гарна, цього разу я задоволена. Дівчина, яка нас завжди обслуговує, панна Огюстін, запропонувала тітці спуститися й подивитися вбрання: вони справді чарівні. Тітка замовила сукню з шовку й чорного оксамиту, оздоблену ґаґатом і мереживом. Дуже гарна сукня: тисяча дев'ятсот франків. Я починаю звикати до Ворта, перший час у будь-якому закладі мені завжди ніяково. Починаю також показувати, хто я є; вони ще вважають мене простенькою дівчинкою, але побачать, хто я. Хочу показати свою фантазію у всій красі тощо. Вони побачать, що я перевершую всіх у вбранні; тепер я ще не можу застосувати свій геній для себе, але пізніше я буду королевою дому.
Відтепер я вдягаюся тільки у Ворта, всі інші перед ним -- [Закреслено: гротескні] селюки.
[Закреслено: Я ще не знаю Шевреля, треба спробувати, кажуть, що він якщо не кращий, то не гірший за Ворта.]
Мені потрібно мати щонайменше тисячу сто карбованців на рік, якраз прибуток від маєтку в Орлі. Спробую це отримати. Бо не можна одягатися менш ніж за три тисячі триста франків, і навіть це скромно.
Сьогодні мені дали адресу капелюшників -- пані Мантель, треба побачити завтра. Четверта година, попри мої протести, що зарано, ми їдемо до Булонського лісу. Досі я бувала лише на великих прогулянках головною алеєю в жовтні й листопаді, коли натовп, але сьогодні ми проїхали весь Ліс, Ботанічний сад і Трокадеро, звідки побачили весь Париж. Справді, за все життя я (сіра полотняна сукня, добре) не бачила нічого прекраснішого за Булонський ліс; це не [Закреслено: дика] природна, велична краса, ні, але це елегантно, граціозно, розкішно. Це як -- мені соромно за порівняння -- це як кокотка найвищого ґатунку. Мистецтво настільки досконале, що це сама природа.
Лише близько шостої ми повернулися на головну алею, що веде до озера. Але народу було небагато, хвилину дощ, хвилину сонце. Ми шість разів згортали й розгортали верх. Близько сьомої -- багато [Закреслено: екіпажів] чоловіків. Серед них були
|
|
в дуже елегантних екіпажах, решта -- куртизанки.
Виходячи вранці з готелю, ми зустріли князя пані Бравури, ми його бачили ще вчора. Повертаючись Єлисейськими Полями, тітка каже:
--- Ось Бойди і Берта.
Квапливо дивлюся, але екіпаж проїжджає швидко; я встигаю, однак, побачити, що це справді Берта. Не знаю, чи впізнала вона мене. Вона все та сама, жодних змін. Я звеліла розвернути наш екіпаж, але вони висіли біля якогось будинку, і коли ми порівнялися з ними, я змогла лише побачити Берту під дверима, в пітьмі. Хотіла б з нею поговорити! Чи є в неї ще її герцог? Вона стала бридкішою, втім, я її погано розгледіла.
Дивуюся, де цей негідник може бути? Бачу всіх, окрім цієї тварюки, де ж він? У Парижі, здається, його мали б побачити. Це негідник, який не сидить на місці, йому треба їздити, цьому дурню, ніби не може залишитися в Парижі. Може, побіг за своєю милою козочкою до Росії -- хто зна, від такого божевільного можна очікувати чого завгодно! Її я не бачу.
Цього вечора ми чекали ключів, коли якийсь пан проходить і, як це завжди буває, підіймає капелюха, бо ми загородили прохід.
--- Він принаймні ввічливий, -- сказала я.
--- Це француз, -- каже Діна.
--- Ні, росіянин.
--- Англієць зробив би те саме й більше.
--- О ні, а Гамільтон -- хіба він так зробив би? А Гамільтон -- твій улюбленець.
--- По-перше, ви не знаєте Гамільтона, а по-друге, ви ніколи не опинялися з ним у подібних обставинах. Може, він зробив би те саме, і навіть більше.
--- Хто, Гамільтон?
--- Та ви ж його не знаєте, не можна судити про людей, не знаючи їх.
Тут я сказала занадто, але насправді -- лише досить. Я не могла стримати усмішку, коли говорила.
Обід у російському ресторані; о сьомій обідаємо в маленькому окремому залі. Наприкінці, коли всі поїли, з'являється місце для розмови. Я одразу взяла слово. Я цього ніколи не пропускаю. Ми з тіткою -- як у водевілі, завжди є тітка чи дядько і племінники.
|
|
Увечері ми прогулялися бульварами й вулицею де ла Пе.