Вівторок, 12 серпня 1873

Приходила модистка й принесла кілька вбрань; тітка і Діна замовили собі по сукні. Я чекаю на Париж.
Вчора, закінчивши щоденник, я питаю в тітки:
--- Ну що, їдемо до Парижа?
Вона каже мені ні, дуже рішучо. Я наполягаю, вона знову відмовляє. Я починала впадати у відчай і соромитися своєї впевненості у власній владі. Але оскільки я обіцяла не влаштовувати жодних сцен, я вела облогу тихенько; я тільки просила! Але тітка просто лютувала, не знаю, що на неї найшло. Вона каже, що в нас замало грошей, але це неправда, в нас ще кілька тисяч франків, і щоб пожити у Парижі, купити дві-три сукні, цього досить. Після півгодини хаосу, бо я не могла їй сказати нічого іншого, крім: «Прошу вас, зробіть мені приємність, поїдемо тощо», мені вдається розмірковувати з нею, підрахувати готель, карету тощо, і я доводжу, що в нас цілком достатньо; але тоді вона починає іншу пісню, що через позов і всілякі справи вона не може. Нарешті вона заявляє дуже голосно, що не хоче. Я продовжую просити найпокірнішим голосом, мені хотілося вибухнути, але обіцянка мене стримала. Вона знову повертається до грошей, я їй знову доводжу, що нам досить, благаю, мало не плачу, і нарешті -- тріумф! Спочатку вона каже, коли я попросила її сказати, що ми поїдемо, що скаже завтра, що треба лягати спати. За цими словами я зрозуміла, що перемагаю. Потім, коли я продовжувала наполягати, вона сказала так. Все робиться, як я хочу. Я навіть дуже здивувалася цій перемозі -- ворог здавався таким сильним. І миттю бажання ослабло. Ми поцілувалися, і я заснула вся радісна.
Дивовижно, як доля мені сприяє! Бог хоче мене випробувати: якщо, давши мені все, я захочу більшого і ніколи не буду задоволена, тоді Він покарає мене, як у казці Золота рибка. Але я дуже пильнуватиму, щоб не заслужити цю кару, буду задоволена, коли отримаю те, про що щодня прошу в молитві. Яка я щаслива! Все мені вдається, як я можу не сподіватися, що й решта прийде?
Франсін забрала мою сукню переробити. На Виставці (сіра полотняна сукня, добре). Ллє як з відра, я обожнюю дощ, але не люблю похмуру погоду. О четвертій -- додому. Поль повернувся, а ми й не знали, куди він подівся. Погода чудова, трохи сонця, дощ перестав, погода чарівна. Обід у готелі (сіра вовняна сукня, погано) -- цей сірий спотворює.
Після обіду ми пішли до Шпітцера приміряти сукні Діни й тітки. В них гарні моделі від Лафер'єр, багато шику. Але я тримаюся Парижа.
Поль узяв нестерпну манеру старого буркуна, божевільного, хворого чи дурня. Сподіваюся, він не протримається так довго, це було б нестерпно. Увечері ми зробили невелику прогулянку в екіпажі, повітря чарівне.