Понеділок, 11 серпня 1873

Від самого ранку ми вирішили чекати на Прейсса, бо ось уже вчетверте він приходить. Але до четвертої години ми мали час і пішли до міста (сіра сукня, погано). В мене обличчя як у повішеної. У Франсін завтра прийдуть по мою сукню, потім у місто блукати вулицями. Я купила два маленькі несесери з юхтової шкіри для Ліз і Еггі.
За сніданком тітка бачить, як входить Варпаховський, і посилає Поля за ним. Він залишився з нами щонайменше годину. Огидний тип, манірний, дурний і намагається дотепничати, трохи божевільний, кумедний.
Я хочу їхати до Парижа, а звідти до Ніцци. Тітка проти, але якщо я наполягатиму, вона поступиться, без жодного сумніву. Я тут нічого не купую, у Парижі вбрання незрівнянне. Яка я щаслива, все, що я хочу, збувається! Ах, слава Богу. Але Прейсс не прийшов; ми пообідали в готелі, потім прогулянка по Пратеру і по місту. Ми пішли на жіночий концерт. Дуже цікаво бачити оркестр, складений з жінок, тільки трубачі -- юнаки. Після третьої п'єси я захотіла піти, досить побачити, але залишатися довго -- нудно. Ми дійшли пішки до готелю.
Погода чудова. Пішов невеликий дощ. Як тітка мене обожнює! Мені варто лише слово сказати, і все робиться. Просять піти до цирку, вона не каже ні так, ні ні, доки я нічого не скажу. Ніколи вона нічого не робить без мене. Все, чого я хочу, збувається. Я справді щаслива. Вона чекає, поки я лягаю спати. Це -- обожнювання.
Поль, нарочно жартуючи, мене дражнить, і вона одразу кидається мені на допомогу. Мені варто лише сказати:
--- Та що він робить?
І миттю вона починає цілу історію. Мене це часто смішить. Тепер вона чекає, поки я закінчу писати, щоб побачити мене в ліжку.