Неділя, 3 серпня 1873

О другій ми поїхали на Виставку. Бачили Іспанію, Португалію й Францію.
О четвертій на перегони; ми взяли карету при готелі (Ґранд-Готель), досить гарне ландо (біла сукня). Приїхали завчасно, майже нікого не було. Але поступово почали з'їжджатися. Небагато дам, але всі гарні й елегантні. Не було надзвичайно гарних туалетів, хіба що Саксонка в дуже гарному.
Тітка нестерпна, вона бурчить на весь голос і без причини, вона мені зіпсувала весь день. Ніколи я не була такою похмурою, такою важкою, як сьогодні. Панів безліч. Я думала, що побачу його на перегонах, але його там не було.
Це німецькі перегони — мертві. Жодного шуму, не чути палких парі. Все заснуло. Жодного англійця. Віденці гарні й симпатичні. Віденки — красиві, граційні, білі й рожеві. Видно, що вони живуть у помірному кліматі. В Ніцці горить, я розігріваюся, червонію, потім бліднію. Тут обличчя біле й рожеве завжди, не часом.
Перегони мали невдалий вигляд. Поль привів свого шкільного приятеля Ґутмана — хлопця п'ятнадцяти років, маленького й негарного. Ми не зустріли нікого зі знайомих.
На виїзді було багато карет, багато молодих людей в елегантних екіпажах, які справили б велике враження в Ніцці.
Повернення через Пратер було блискучим, але не такі карети, як у Парижі. Шах був на перегонах. Жодного параду не було. Все холодне, бідне. Зрештою, тітка мене доводить до сказу, дратує, вбиває своїм нестерпним бурчанням. Від перегонів до готелю я й рота не відкрила, ніколи мені не було так нудно. Я сонна, не можу нічим втішитися, я думала побачити його тут. О! Боже мій, зроби так, щоб я його побачила!
На обід у готелі прийшов Ґутман. Потім — спати.