Субота, 2 серпня 1873

Прийнявши ванну, я вдяглася й ми вийшли (сукня кольору екрю). Діна з приїзду до Відня нестерпна — з дитячими позами, жвавістю, метушнею, пожвавленням, маленькими жіночними манерами, позами, самовдоволенням. Коли з усіма цими витівками ще й гарна — це ще терпимо, але коли негарна — нестерпно. Вона мене жахливо дратує.
Ми прогулялися містом, потім знову до готелю, бо мені треба було переодягтися — надто прохолодно. Мені дуже подобається ця прохолода, але потрібні сукні, а ніццькі нікуди не годяться. При в'їзді на алею Пратера нам сказали, що має проїхати шах, але ми дарма дивилися. На Виставці (сіра суконна сукня) я дуже погано зачесана — вчора мила голову, і волосся сьогодні не хоче триматися. Я в поганому настрої через вбрання й зачіску, а ще сіре небо мене засмучує. Черевики тиснуть, я стомлена. Майже нічого не бачила. Ми пройшли Англію, Америку й частину Франції — Ліон. Вбрання небесні, капелюхи, панчохи й черевики теж. Ось як я одягатимуся. Усе це — те, що я хочу для себе, на потім. Я цілком у захваті — як мистецтво може зробити чудовими навіть клапті тканини.
Я терплю французів на поверхні земної кулі лише заради їхніх тканин. У цьому вони перші в світі. Не говоритиму, що мені сподобалося найбільше — це було б занадто довго. Я обов'язково мушу мати все найкраще для вбрання. Я обожнюю вбрання, бо воно робить мене гарною; ставши гарною, я подобаюся тому, кого кохаю, а якщо він мене кохає — я щаслива! А якщо я щаслива — це рай. Отже, вбрання дає рай на землі. Я мушу бути багатою, інакше не варто жити.
Завтра перегони.