Субота, 26 липня 1873

Я прокинулася о восьмій і пішла до маленької кімнати поруч. Всі були там. І я дізнаюся ось що: учора Жорж мав на сніданку вартового з Монако й ще когось. Поївши та випивши, пішли купатися під сонцем о пів на другу. Анна була на березі, і побачивши чорних птахів, що кружляли над купальниками, вона прийняла це за погану прикмету й почала кричати щосили. На ці крики Жорж повернувся, але вартовий дістав сонячний удар і помер. Жорж пив, був у жахливому стані. Ми боялися за його життя.
Ми виїжджаємо лише у вівторок! Я більш ніж засмучена!!! Я плачу, я найнещасніше створіння!!!!!!! Ці зволікання мене вб'ють!
[Закреслено: Я лежала в тітки й сперечалася про нашу подорож тощо.] [На полях: Сьогодні вранці, коли я лежала в тітки, вона мені каже: «Як думаєш, чи Гамільтон одружиться?» — «А тобі хто має за тебе вийти?» — відповіла я холодно, і тему закрили.]
Близько шостої приїхав Жорж із Тріфоном, якого послали вранці, і з цим жахіттям!!!! Дрійя. Я втекла до своєї кімнати. Після обіду ми з княгинею вийшли удвох, спершу до «Лондон Хаус» їсти персики й виноград, потім на набережну. Я вже не пам'ятаю, про що ми говорили, коли вона мені каже:
— Ви вийдете заміж за герцога Гамільтона.
— Що змушує вас це говорити, пані?
— Просто так, я подумала й вирішила — це вам пасуватиме.
— Але чому, ви його знаєте?
— Ні.
— Ну тоді ви бачили цього товстуна, рудого?
— О так, я його часто бачила.
— Але як це дивно, що вас наштовхнуло на цю думку?
— Це буде чудово, ви будете герцогинею й багатою. Ніколи не виходьте за бідного, всі чоловіки з часом стають поганими. Тож краще лити сльози крізь золотий серпанок, аніж крізь ганчірку.
— Але він такий потворний і не багатий.
— Дуже багатий; яка різниця, що негарний, він такий багатий.
— О! Він розтринькав статки Гамільтонів.
— О! Люба моя, я вам бажаю зібрати крихти — і цього досить. Ось тоді я побачу вас у повному блиску!
На все це я відповідала натягнутим, збудженим сміхом і жахіттями, які говорила про нього.
А ви любите товстунів.
— Хто вам це сказав?
— О, просто так! І ви білявка, як Джоя, тільки вона фарбується.
— Хто така ця Джоя?
— Це кокотка, з якою він живе.
— Та, що на набережній?
— Так, так, та сама, це його* коханка.
(Я це й так знала, але ж!)
— Та що на вас сьогодні найшло, княгине? Звідки ви витягнули цього Гамільтона?
— Коли ви будете герцогинею, ви запросите мене до свого замку в Англії.
— Та в мене нема замку.
— У Гамільтонів чудовий замок; ми вб'ємо Джою, ми знищимо її разом.
Я зовсім не хотіла, щоб це скінчилося, і розповіла їй усе, що знала про Джою — що в неї двоє дітей.
— Але не всі від Гамільтона, є від Сімонова, російського купця, й від інших.
Я сказала їй, що кажуть, ніби Гамільтон одружений з нею, і не хоче цього визнавати, бо його мати померла б від відчаю.
— Ще б пак, кокотка, і він теж. А йому — чому, так йому подобається.
— О! Та для мене, Марі, кокотка — це жахливо.
— Раз йому подобається.
— Тьфу!
Я хотіла б пам'ятати кожне слово; зрештою, ми гуляли майже дві години, і тема весь час була та сама. Вона запитала, чи Карлос гарний; я його описала.
— Він, певно, чудовий.
— Той кращий (я розважалася, приписуючи йому найогидніше, і водночас казала, що він кращий за іншого), тож кажу:
— Я не люблю темних і худих, обличчя має бути кругле, повне й біляве.
Вона засміялася:
— Чому ви смієтеся?
— Нічого, я вам це нагадаю, коли ви будете герцогинею Гамільтон.
Ми говорили про Баден, про перегони, багато про Джою.
— Тьфу! — каже вона мені, — ваш чоловік одружений з кокоткою, який сором!
— Годі, княгине, який чоловік!
— Та як же, ваш чоловік одружений з кокоткою!
Вся ця розмова дивує мене найвищою мірою. Звідки вона все це взяла? Справді, бувають надзвичайні речі на цім світі. Я отямитися не можу! Звідки вона могла знати?
[Одна сторінка вирвана]
Правду кажучи, я в захваті. Ми ще довго говорили в цьому тоні. Це було як гарний сон, щомиті я боялася, що він скінчиться. Ми зайшли далеко за авеню де ля Ґар; повертаючись, зірка впала, ми обидві вигукнули, кажуть, треба чогось побажати; я побажала бути його дружиною.
— Цей Гамільтон такий [Ріжок сторінки відірваний], — кажу я;
— Сорочка, [Ріжок сторінки відірваний] брудна краватка, штани заправлені в чоботи.
— Ви його хвалитимете, Мусінка.
— О ні, вранці, перш за все я мушу вам сказати, що перед тим, як побачити герцога, чути свист. Ми були в Бадені о сьомій, чуємо свист, і тоді з'являється брудно одягнена людина.
— Чому ця потвора не змінить йому сорочку?
— Це його натура — бути брудним, вона нічого не може вдіяти, та й це не її справа, — перебила вона.
— Він був такий брудний, жахлива сорочка, старий піджак.
— Ви йому зміните штани й сорочку.
Все [Ріжок сторінки відірваний] вона переривала свої зауваження в цьому дусі.
— Мама сказала: «Як ця людина схожа на герцога Гамільтона». Тоді я сказала, що це він, але ніхто не хотів вірити.
— Але як ви його впізнали, він свистів чи, може, говорив: Джоя, Джоя, проходячи?
Це слово «Джоя» княгиня вимовила таким кумедним тоном, ніби кликала собаку.
— Ні, він не кричав «Джоя, Джоя», але я його дуже добре знаю в обличчя.
— Чи він відомий у товаристві, чи він спілкується з усіма в Бадені? І взагалі ці пани?
— Він знає тільки горілку й коней.
— І Джою.
Так.
Я розповіла про його прогулянку у високій кареті з чотирма скакунами тощо тощо тощо.
Усе, що можна було сказати про нього поганого, було сказано. Одна з моїх великих втіх — наклепи на нього. Я із задоволенням слухаю, як ці наклепи спростовують у моїй присутності.
Та що на цю княгиню сьогодні найшло! Я отямитися не можу, чесне слово!
Вдома ми застали Говардів; стара в білому мусліні й блакитній тафті, і яка зачіска! І яка талія! Боже мій, яка карикатура! Говорили про Відень, про холеру — вони розповідають жахи. Потім я запропонувала змінити тему, ця мене дратувала. Молода Говардиха сказала, що більшість англійок за кордоном одразу впізнаються за ґротескним і жалюгідним виглядом. Стара заперечила. Ще трохи — і ми б посварилися.
Якщо ми не поїдемо у вівторок, якщо посміють! Я лягаю на ліжко й кричу, аж поки всі збожеволіють від жаху — і поїдемо.
Мені так сумно, ледве стримуюся, щоб не плакати щомиті. Очі заплющуються від сну.
— Але я його не знаю.
Познайомитеся.
— Де?
— Скрізь.
Якби це було можливо, Боже. Якби ці слова могли здійснитися! О! Боже мій, я маю надію тільки на Тебе!

Примітки

В оригіналі англійською: subject dropped.