Неділя, 27 липня 1873

Прокинувшись, я перечитала вчорашній день. Нічого мене не дивує, мені здається, що це звичайна річ. Тільки одне: що навело княгиню на ці думки? Дивно!
Мама й тітка поїхали до пані Анічков, де був пан Паттон — обговорювати донос Толстих. Я пішла туди в халаті, без капелюха — запитати, чи залишати карету. Від пані Анічков до купалень Макарані — не перевдягаючись. За кілька хвилин прибули всі Анічкови.
Я люблю ходити до купалень із кокетства; сьогодні, наприклад, увійшли тітка й княгиня, і остання каже:
— Дивіться, який образок!
— Так, справді образок!*
Тато наважився сказати, що я погано складена. Але всі мене захистили.
Перед сніданком тітка зійшла вниз; княгиня вже була там.
— Ну що, герцогине, — каже вона, — ви знову?
— Пані Романова, привітайте вашу племінницю — вона виходить за герцога Гамільтона!
— По-перше, герцог Гамільтон одружений.
— Та звісно! — кажу я.
Їй це теж не подобається. Вона теж хоче Мілорадовича, вона боїться Гамільтона. Жарти княгині сьогодні були недоречними, особливо перед однією з мам, які не люблять таких історій. Я була збентежена, але не почервоніла. Кілька разів вимовляли це ім'я — і я не почервоніла.
У пані Сакко свято; вона попросила дозволу, щоб її люди потанцювали під нашими вікнами. Поль купив феєрверків і бенгальських вогнів.
Ми з княгинею принесли морозиво додому, де були Анічкови й Халкіонов. Я не подаю руки всім і кожному — тільки дамам і деяким старим, молодим чоловікам — ніколи. Халкіонов бере це на свій карб.
Я геній цього дому, я його життя, рух і веселість. Я граю роль розпещеної дитини, я мучу всіх. Я смикаю за вуха пані Анічков і княгиню, а до речі, її маленька мене обожнює. У дітей щодня новий кумир. Як і чоловіки, на жаль!