❦
Неділя, 20 липня 1873
Dimanche 20 juillet 1873
«Розкіш — це оранжерея тієї рідкісної рослини, що зветься щастям».
« Le luxe est la serre chaude de cette plante rare que l’on nomme le bonheur ».
Я встала рано, як на неділю, о восьмій, і з ванни, зовсім гола, попрямувала до кімнати тітки1, де лягла на її ліжко. Я почала з того, що гріх так гаяти час, як ми гаємо його влітку в Ніцці, нікого не бачити, вставати, снідати, балакати, сваритися, обідати в Монако й знову лягати.
Je me suis levée de bonne heure pour un dimanche, à huit heures et de mon bain toute nue proceeded to my aunt’s room où je me couchai sur son lit. J’ai commencé d’abord par dire que c’est un péché de perdre le temps, comme nous le perdons en été à Nice, ne voir personne, se lever, déjeuner, parler, se disputer, dîner à Monaco et encore se coucher.
Це існування мерзенно, це мене обурює. Як подумаєш, що живеш лише один раз! І гаяти весь свій час, не насолоджуватися життям! І далі в цьому ж тоні!
C’est une existence ignoble, cela me révolte. Quand on pense qu’on ne vit qu’une seule fois ! Et perdre tout son temps, ne pas jouir de la vie ! Sur ce ton-là !
— О, а чому в нас немає знайомих?
-- Oh puis, pourquoi nous n’avons pas de connaissances ?
— Та влітку в Ніцці нікого нема!!!
-- Mais il n’y a personne à Nice l’été !!!
— А хто нас тут тримає?
-- Mais qui nous y retient ?
— Це не для мене й водночас для мене, бо я ще не в тому віці, щоб виходити у світ, але якщо ви туди виїжджатимете, то підготуєте мені місце. І потім, треба трохи й пожертвувати: вам не хочеться бувати у світі — зробіть це для мене! Невже нічого не можна для мене зробити!
-- Ça n’est pas pour moi et c’est pour moi, car je ne suis pas d’âge à aller dans le monde, mais vous, en y allant, me préparerez une place. Et puis il faut un peu de sacrifice, vous ne tenez pas d’aller dans le monde, faites-le pour moi ! Ne peut-on rien faire pour moi !
Я зрештою розплакалася. Я справді обурена тим, як ми живемо, це непростимо! Через це я стану потворною й старою, бо я не тільки з жиру складаюся, у мене є кості, плоть і кров. Я не можу лишатися байдужою. Товариство — це моє життя, воно мене кличе, притягує, я хотіла б бігти до нього! Мрію потрапити туди якнайшвидше, не через шлюб, а хочу, щоб мама й тітка струсили свою лінь! Не товариство Ніцци — яка ницість! — а Петербурга, Лондона чи Парижа. Це моя сфера, тільки там я зможу вільно дихати, бо світські незручності — це мої вигоди.
J’ai fini par pleurer. Je suis vraiment révoltée de vivre comme nous vivons, c’est impardonnable ! Je deviendrai laide et vieille à cause de cela, car je ne suis pas de la graisse seulement, j’ai des os, de la chair et du sang. Je ne puis pas rester indifférente. Le monde c’est ma vie, il m’appelle, il m’attire, je voudrais courir vers lui ! Je songe d’y être au plus vite, pas par le mariage, mais je voudrais que maman et ma tante secouent leur paresse ! Pas le monde de Nice, quelle misère ! Mais celui de Pétersbourg, de Londres ou de Paris. C’est ma sphère, ça n’est que là que je pourrai librement respirer, car les gênes du monde sont mes aises.
На музику ми з Полем у фіакрі (біла пікейна сукня, мушкетерський капелюх, гарно), інші з княгинею, яка майже завжди в нас, із Домініком.
A la musique, moi et Paul en fiacre, (robe blanche piqué, chapeau mousquetaire, bien), les autres avec la princesse qui est presque toujours chez nous, avec Dominique.
У Поля ще немає смаку. Він не розуміє жіночої краси. Я чула, як він називав гарними таких потворок!
Paul n’a pas encore de goût. Il ne comprend pas la beauté des femmes. Je l’ai entendu dire belles de telles laideronnes !
І манер у нього нема, ще вірить, що для того, щоб бути добре вдягненим, треба бути елегантним, а щоб подобатися — запопадливим і уважним. Я мушу прищепити йому смак, манери та ідеї. Великого впливу на нього я ще не маю, але з часом, сподіваюся, матиму. Тепер я непомітно передаю йому свій погляд на речі, і це починає діяти. Я навіюю йому почуття найсуворішої моральності під легковажною оболонкою — це не лякає, це розважає, і це добре. Якщо одружиться, то має любити свою дружину, тільки дружину. Зрештою, я постараюся, якщо Бог дозволить, прищепити йому добрі ідеї.
Et il n’a pas de manières, il croit encore que pour être bien mis, il faut être élégant, que pour plaire il faut être assidu et attentif. Il faut que je lui donne des idées et des manières et des goûts. Je n’ai pas encore beaucoup d’influence sur lui, mais avec le temps j’espère. Maintenant, d’une façon imperceptible, je lui communique ma manière de voir et cela commence à prendre. Je lui inspire des sentiments de la plus sévère moralité sous un aspect frivole, cela n’effraye pas, cela amuse et c’est bien. S’il se marie, il doit aimer sa femme, rien que sa femme. Enfin je tâcherai, si Dieu le permet, de lui donner de bonnes idées.
Багато ніццького люду. Паттони мали прийти вчора, але ще в четвер поїхали до Боллена, забувши про запрошення. Я була роздратована. Натомість прийшов пан Паттон із синами, але мене не було вдома. Якийсь час тому він наважився сказати — і його дружина теж, — що я поганий приклад для його дочок, бо вони, бачачи мене в розкоші, вимагатимуть того самого. І що я чепурюся, і мої підбори тощо тощо. Все це мене роздратувало, а ще одного дня Абрамович зайшов до Паттонів, почув, як я декламую, і саме тоді взяв мене під захист. Боже, які жалюгідні люди, досить взути гарні черевички, мати вдосталь гарних суконь, бути витонченішою за інших і не бути схожою на ганчірницю, як усі інші дівчатка, і ось уже лихословлять. Ось що я називаю заздрощами під виглядом якоїсь пристойності найвищої проби2, чи бозна-чого. Тож сьогодні мама й тітка їдуть до Паттонів, повертаються й кажуть, що пан увесь час мене хвалив. Це мене дуже здивувало, і зізнаюся, мені було приємно3. Похвала найвищими словами з вуст Паттона, того самого, який приходив до мами з вимогою пояснити, чому я ношу підбори, — він, який мене засуджував! Щойно я сюди приїхала, мене взялися критикувати, тепер мене знають, і думка міняється.
Beaucoup de monde niçois. Les Patton devaient venir hier, mais encore jeudi, ayant oublié l’invitation, elles partirent pour Bollène. J’étais fâchée. Pour remplacer, M. Patton est venu avec ses fils, mais j’étais sortie. Il a osé dire, et sa femme aussi, il y a quelque temps, que je suis un mauvais exemple pour ses filles car elles, en me voyant entourée de luxe, demanderont la même chose. Et que je fais des toilettes, et mes talons, etc. etc. Tout cela m’a fâchée et encore, quand un jour Abramovitch est entré chez Patton, il m’a entendu déclamer et c’est alors même qu’il a pris ma défense. Dieu que l’on est misérable, on a qu’à mettre des jolies bottines, force jolies robes, être plus gracieuse que les autres, et ne pas ressembler à une chiffonnière comme toutes les autres petites filles, et voilà qu’on dit du mal. C’est ce que j’appelle de l’envie, sous la forme d’une espèce de comme il faut nec plus ultra, ou je ne sais quoi. Alors aujourd’hui maman et la tante vont chez Patton et reviennent et disent que Monsieur a fait tout le temps mon éloge. Cela m’a grandement étonnée et j’avoue, I was pleased. Mon éloge en de hauts termes, de la bouche de Patton, lui qui venait demander à maman pourquoi je porte des talons, en forme d’une explication, lui qui me blâmait ! Dès mon arrivée ici on s’est mis à me critiquer, maintenant on me connaît et l’opinion change.
Кажуть, що коли дівчина надто вбирається, це лякає чоловіків. Які ж дурні чоловіки! Саме ті, що прості й тихі, найбільше шаленіють після шлюбу. «Нема гіршої води, ніж та, що стоїть». У тихому болоті чорти водяться.
On dit que quand la jeune fille s’habille trop, cela effraye les hommes. Comme ils sont bêtes les hommes ! Ce sont celles qui sont simples, calmes, qui sont les plus folles après le mariage, « Il n’y a pire eau, que l’eau qui dort ». Dans les calmes tourbillons nagent les diables.
Але, на жаль. «Боже мій, Боже мій, які ж дурні чоловіки, які ж дурні чоловіки тощо» — з «Периколи».
Mais hélas. « Mon Dieu, mon Dieu, que les hommes sont bêtes, que les hommes sont bêtes, etc. “, de La Périchole.
(У «Ля Вікторі» на морозиво, як щовечора.)
(A La Victoire manger des glaces comme chaque soir).
Звісно, бідний чоловік не повинен одружуватися з дівчиною, яка звикла до розкоші — це нещастя для обох.
Naturellement un homme pauvre ne doit pas épouser une jeune fille qui est habituée au luxe, c’est le malheur de tous les deux.
Примітки
В оригіналі англійською: proceeded to my auntʼs room. ↩
В оригіналі французькою й латиною: «comme il faut nec plus ultra». ↩
В оригіналі англійською: I was pleased. ↩