П'ятниця, 18 липня 1873

Я знову позувала, це втретє. Під час сеансу приїхали пан і пані Говард. Подивившись на портрет:
О! Чудово, дуже-дуже добре, чудово тощо тощо.
О четвертій ми їдемо з ними до Вару. Нарешті рушили; ліс чарівний, зелений. Мама, Діна, я і стара кумедна Говардиха в одній кареті, інші в другій. Спершу мені було нудно, ці люди не для мене; він ще нічого, бо скрізь пхає свого носа, та й журналістам це прощається, бо вони все знають; але його мати й дружина! Стара — набридлива, кумедна і дурна, молода — ...ніщо.
Ось ми й приїхали, розташувалися на траві, розклали прибори, виклали припаси. Говард приготував напій: пляшка шампанського, два літри червоного, цукор, два лимони, лід, імбир, сифон і огіркові шкірки. Усе це разом, їй-Богу, непогано.
Я трохи розвеселилася, а потім, на моє велике задоволення, ми пішли рибалити, — я, Поль, Валіцький і Говард. У мене не було вудки, але я з цікавістю стежила за їхніми. Вперше я відчуваю цю втіху, це так захопливо! Ми просиділи три години мовчки, ловлячи рибу, і вони здалися мені трьома хвилинами. Потім приходять Діна й мама й починають розмовляти, Говард занадто делікатний, щоб сказати, що це заважає, а на мої слова ніхто не зважає. Потім ще більше нещастя — Говардиха з сином і покоївкою. Який пакунок, Боже! Піймали чотири жалюгідні рибчини, ловили вугра, він ворушився, і ніхто не міг його добити, Говард поранив йому хвіст, він ворушиться — тоді я поклала цьому край, відтявши йому голову. Вдома дивуються моїй жорстокості, але я не зневірююся; я маю для почуттів інше застосування, я волію допомогти нещасному, ніж корчити гримаси заради вугра чи голуба. На зворотному шляху ми були (родина) разом, і замість старої з нами був Говард. Він теж кумедний: штани в дрібну сіру клітинку, піджак такий самий, але жовтий, краватка з тисячею кольорів, безглуздий англійський комір, капелюх на потилиці й люлька, і дурнуватий вигляд англійця другого сорту з Тиру. Хоче вдавати з себе філософа, каже, що стомився від усього. Але що мені приємно — він говорив про коней. Казав, що раніше мав яхту, але після одруження... Я сказала, що пароплав краще: «У герцога Гамільтона є дуже гарний». Сьогодні вранці він сказав тітці, що бачив у Відні Джою й Гамільтона, що останній її цілком покинув, на що тато каже, що це неможливо, Жорж теж, тітка наполягає — я б хотіла в це вірити.
Тоді Жорж каже:
Та ці Говарди, вони говорять про Гамільтона, як лакей про свого пана, все це бруд.
— В чому ж бруд? — парирую я.
Тітка:
А хто ж може знати більше за лакеїв, справді.
І далі в тому ж дусі. Жорж хотів сказати, що Говард нічим не кращий за Дрійя, сьогодні вранці були суперечки про цього Дрійя.
Я приходжу до мами:
Ну ось, знову ця наволоч, тепер вони ображають Говарда. «Чому?» «За те, що він розповідає про Джою, про Гамільтона, що він лакей»!
Вона змінилася на обличчі при згадці імені Гамільтона. Не любить, коли я про нього говорю, — їй потрібен Мілорадович.
— У нього є дуже гарний, — каже він.
— Він його вже не має, здається.
— О! Ні, все ще має, все ще.
— У нього цього року вже не було коней.
— Бачите, герцог Гамільтон — це людина, яка наробила багато безумств, він дуже багатий, статки, величезні доходи. Герцог Гамільтон наробив чимало дурниць, але він заощаджував, і тепер знову впорядкував свої статки.
Ніби я просила всі ці пояснення!
— Так! Але (бажаючи розтягнути цю тему) він тепер старий, і навіщо заощаджувати, коли ти старий?
— Та він не старий! Це ще молода людина.
— Як молода? Здається, йому тридцять вісім років.
Тоді мама: «Тридцять вісім — це не старий», — і далі розмова про вік. Говард каже, що герцогу тридцять шість.
— Не може бути, він виглядає на двадцять дев'ять.
Ця розмова мені дуже сподобалася. Якщо правда, що Гамільтон покинув Джою, ось ще одне, що Бог мені дає, і про що я Його просила.
Говард розповідав мені про коней і перегони, взимку він стрілятиме. Каже, що матиме коня, такого ж доброго, як усі, що бігають у Ніцці, а може, й кращого, за дві-три тисячі франків — це трохи казкове, замало. Але якщо це так, то з Божою допомогою я матиму коня, який бігатиме в Ніцці. Яка я щаслива і невдячна Богові, просячи Його про всілякі речі. Я маю те, чого бажаю. Я сказала дурницю, я не невдячна, бо саме завдяки речам, які я прошу і які Він мені дає, я щаслива. Тітка й мама мене обожнюють, усі їхні думки спрямовані на мене, особливо мамині — вона б шкіру з себе здерла, аби мені догодити. Тітка цими днями робиться такою доброю до мене, вона часто мене пестить, і я ціную це, бо ці пестощі рідкісні й нові.
Мені досить побажати найбожевільнішу річ, а вони вже підраховують, як краще її зробити. Я така захоплена цим конем, що просто нетямлюся. Я тільки й повторювала цього вечора: Яке щастя, яка радість мати скакуна, як мною будуть пишатися, коли я піду до ваги; серед комісарів, членів, жокеїв, коней! Справді, я божевільна від радості. Мама обіцяє, тітка теж, але впевнено, я бачу це по тону. Тітка особливо щиро пообіцяла. Увечері я прийшла до її кімнати, по-своєму легко, сповнена ентузіазму, збудження, попросила — вона серйозно пообіцяла. Я лягаю о першій. Ми сиділи з княгинею Ґаліциною та пані Данілов, яка повернулася з тіткою о десятій, через кілька хвилин після нас, і балакали; мама мною захоплювалася, навіть тітка не перестає дивитися на мене з задоволенням. Звідусіль мені кажуть, що я гарна. Їй-Богу, перед самою собою, я в це не вірю (моє перо не може писати, воно хоче летіти), я лише мила, часом трохи гарна. Мене люблять, всі мене люблять. Я щаслива! Я найщасливіша на землі. Якби тільки він мене кохав! О! Боже мій!!!! П'яна від радості, я виходжу на балкон.
Та чи бачив хто коли таку малу дівчинку, як я, зі скакуном? Я справлю фурор! Які жокейські кольори? Сірий і вишневий — ні, яка дурниця! Зелений і ніжно-рожевий. Це забагато Його доброти. Він мене осипає дарами, це надприродна річ для мене — кінь! О! Яка я щаслива, задоволена, яке я дурне створіння! Як не розлити зі свого переповненого кубка бідним, які нічого не мають. Я отримую дві тисячі п'ятсот франків на місяць, даю десять відсотків бідним, це становить двісті п'ятдесят франків. Я хотіла б робити більше. О! Та яка ж я щаслива!!!!!!!!!
Я запитала знаки! і вийшло — та/. А він, коли дізнається, що я маю... ні, що є маленька дівчинка, яка має коня, що він скаже? Він зблідне. Але що з того, аби лише з часом він був моїм! Завдяки цьому коневі я зможу з ним познайомитися — ось ще одне щастя.

Примітки

В оригіналі англійською: Oh! capital, very very good, capital.
В оригіналі англійською: fishing.
В оригіналі англійською: fisher (рибалити).