Вівторок, 8 липня 1873

Спека пекуча! Я горю, мені жарко! О! Боже мій, вирви мене з цієї печі! О п'ятій я вийшла, залишила Валіцького й Поля в купальні, потім до Одá по мою білу вишиту сукню; вона буде дуже гарна — без туніки ззаду, вишиті й прості оборки переплетені ззаду, а спереду маленька туніка, корсаж загострений ззаду. Буде дуже гарно. Потім до Медсен — я їду туди вперше; вони можуть виписати мені капелюх, який я обожнюю; я його замовила.
Сьогодні вранці лист від Олександра, в якому справи йдуть непогано, і він залишить Росію лише 20 липня за старим стилем. Це жахливо! 2 серпня за нашим! І поки він приїде — вже буде вересень, бо він зупиниться у Відні. Я не можу стримуватися й заливаюся сльозами. Скільки сліз мені коштує ця виставка! І скільки зайвих зморшок у тридцять! Тато отримав три тисячі карбованців! Він чекав сім тисяч. Але дорогий Олександр завжди щось прикишенює, користуючись відсутністю нас усіх. Я не хочу більше чекати! Я помру, якщо не поїдемо! Я цього не сказала, але плакала!
Ми їдемо через тиждень; перепочинку більше не буде, бо ми нікого не чекаємо. Це залежить від мене. Яке щастя! О! дякую, мій Боже, дякую! Від Вас це щастя! Ви зволили почути мою молитву! Якби я наважилася вірити, що Ви мене вислухаєте й щодо решти... що дасте мені те, чого я прошу! «Стукайте, і вам відчинять.» Я вірю в це — це моя розрада.
За обідом у нас були пан Зібін і княгиня Ґаліцина; після обіду — Анічкови й ще кілька осіб. Розташувалися в саду, поставили кілька маленьких столиків, і одні сіли грати в карти, інші — їсти фрукти й пити каву. Толста запевнила по місту, що мені сімнадцять, і всі їй вірять. Навіть цей Зібін (один із моїх залицяльників, як кажуть) — старий пацюк — не хоче вірити іншому. Анічков теж. Цей ідіот Поль каже те саме. Тоді за обідом мама дістала моє свідоцтво про народження, Полеве й свій шлюбний акт і прочитала їх вголос. Отже, доведено, що мені чотирнадцять, а Полю тринадцять. Сподіваюся, що цей старий дурень переконався. Слід було б зробити так само з усіма іншими. Увечері я не виходила. Ландо на ремонті, а я не люблю виїжджати в такому потворному ландо. Та й п'ятеро вийшли — досить. Я залишаюся у своїй навчальній кімнаті і слухаю жаб — ними я прокидаюся й засинаю. Сьогодні о сьомій ранку. Пішов дощ на хвилину-другу — як з відра, але раптом перестав, і настала спека, вища за всі описи світу.

Примітки

В оригіналі англійською: «school-room».