Середа, 4 червня 1873

Без двадцяти сім. Сідаю писати, бо мала жахливий сон: ми були в будинку, якого я не знаю, коли раптом я чи хтось інший — не пам'ятаю — дивиться у вікно, і я бачу сонце, яке збільшується, збільшується й покриває майже половину неба. Але воно не яскраве й не гріє. Потім ділиться, чверть зникає, решта починає обертатися, змінюючи колір. Ми в жаху. Потім його наполовину закриває хмара. Потім зупиняється — і ми ще більше вражені жахом. Усі кричать:
Сонце зупинилося!
Ніби його природне положення — обертатися. Воно лишалося кілька хвилин нерухоме й величезне, але бліде. Потім уся земля стала дивною. Не те щоб вона захиталася — я не можу висловити, що це, воно не входить у те, що ми бачимо щодня. Немає слів, щоб висловити те, чого не розуміємо. Потім знову почало обертатися як два колеса одне в одному, тобто ясне сонце інколи закривалося хмарою, такою ж круглою, як воно.
Метушня була загальна. Я питала себе — чи це кінець світу? Але хотіла вірити, що це лише на мить.
Мами з нами не було; вона приїхала в якомусь омнібусі й, здавалося, не була налякана. Все було дивне. Навіть той омнібус був не як звичайно. Потім я почала розглядати свої сукні, наче треба повертатися. Ми запакували речі в маленьку валізу. Але тієї ж миті все починається знову. Це кінець світу, безсумнівно. Але я питаю себе: як Бог мені нічого не сказав? І що я не гідна бути живою в цей день?
Усі бояться. Нарешті сідаємо в екіпаж з мамою й повертаємося не знаю куди.
У всій цій сцені я бачила різних людей, багато народу з Англійської набережної тощо.
Що означає цей сон? Він посланий Богом, щоб попередити мене про якусь велику подію, — чи це просто нерви?
Я досить добре пам'ятаю цей сон. Скрізь небо було темне, із зірками; тоді сонце з'являлося то ясне, але не надто — як о п'ятій ранку. Потім зовсім зникло. Як жити без сонця? Світ скінчиться! Потім відбуваються дивні речі. Не можу їх описати, бо немає нічого подібного. Не знаю слів, щоб висловити те, що бачила, — бо це надприродне.
Після обіду вийшла з мамою й Діною дивитися квартири. Рубіоні підходить нам найкраще — туди можна поставити крокет. Родина, що жила раніше, мала крокет (фіолетова сукня). Усі ці дні жахлива погода. Уперше в житті бачу такий вітер. Цей вітер із піском зносить усе, перекидає все. Жахливий! Повітря немає, і вітер пече. Увечері о сьомій ми знову вийшли; вітер був трохи слабший. Поїхали до Говардів. Вони були в захваті від нас — нескінченні поцілунки. Вони все ж чарівні. Цілували мені руки — я зніяковіла. Розповіла історію з мадемуазель Коліньон. Спочатку та була чарівна, досконалість. Потім почала пропускати уроки тощо — і фінал. Вони здивувалися моєму спокою. Ліз мені каже:
— Вона така мила, така мила й добра!!
— Е, люба моя! Ви її бачите в салоні — ви не знаєте, яка вона вдома. Я вас тут бачу дуже доброю, а може, ви вдома — диявол, б'єте шибки, може?
— Я теж — хто знає, яка я у своїй спальні? Може, фурія? Може, я виробляю чортзна-що?
Нам було дуже весело. Фрідландери тут. Мадам Говард запросила їх лишитися на віллі за її відсутності. Пан Фрідландер пообіцяв англійську гувернантку. О, тільки б вона була хороша! О пів на десяту я повернулася.
Усі ці дні зайняті справою. Жорж не хоче приїхати, а від нього залежить усе. Без нього нічого не можна зробити. Його присутність зробила б чудеса. Підступи тієї жінки розкрилися б, і ми були б виправдані.

Примітки

В оригіналі англійською — «horror-struck».