Середа, 28 травня 1873

Купалася в морі; майже нікого не було.
Мадам де Музе запросила нас сьогодні на обід. У неї день народження. Я не хотіла йти, але вона так благала у своєму листі, що пішла (рожева сукня). Сподівалася, що не буде тих молодих людей п'ятого ґатунку та ще й французів — це ще нижче. Але, на жаль, один був, і я його посадила між собою й Діною. Думаю, мадам де Музе вважає, що робить мені приємність, саджаючи його біля нас. Але для мене це просто покарання. Наскільки я люблю товариство людей зі світу, людей — не знаю, як сказати — словом, першого ґатунку, настільки ненавиджу товариство цих огидних чоловіків.
Зате мене нагородили: за столом був найславетніший негідник усього міста, і навіть більше — це преподобний отець Лавінь. Це колишній монах-єзуїт, вигнаний з монастиря, приїхав до Ніцци без жодного су. Тепер він багатий, їсть і п'є більш ніж добре й побудував чудову церкву на авеню де ля Ґар зі зборів і проповідей. Говорить добре, але це єзуїт, негідник, католицький священик, аристократ — цим усе сказано. Він нам проповідував за обідом усілякі нісенітниці: «Треба молитися й нічого не робити, щоб потрапити до раю. Якщо працюєш цілий день — нічого не заслуговуєш, якщо молишся цілий день — ти в раю». Який негідник! У п'ятницю о другій ідемо дивитися його церкву. Він
має великий успіх завдяки проповідям; що до мене — я б не дала йому й су за всі дурниці, які він каже. Втім, побачити преподобного отця Лавіня — це курйоз, і я не шкодую, що пішла на той обід.
Ми повернулися о дев'ятій.
Іду вчити Палашку російської абетки.