Середа, 7 травня 1873

Дуже гарно. О сьомій, після вчорашнього дощу, було так гарно, так свіжо. Дерева, освітлені сонцем, були такі зелені, що я не могла йти вчитися; тим більше що сьогодні в мене є час, — але пішла в сад і, поставивши стілець біля фонтану, мала перед собою чудовий пейзаж, бо цей фонтан, оточений високими деревами, — не видно ні неба, ні землі. Видно лише щось на кшталт струмка з фонтаном і скелями, укритими плющем і мохом, а довкола дерева різних порід, освітлені подекуди сонцем. Газон зелений, зелений і м'який — справді хотілося по ньому покачатися. Це був ніби гай, такий свіжий, такий зелений, такий м'який, такий прекрасний, що хоч би як я хотіла його описати — не змогла б. Якщо вілла й сад не зміняться, я приведу його сюди — показати це прекрасне місце, де я так багато про нього думала.
Вчора ввечері я молилася Богові, і коли дійшла до того місця, де молюся про знайомство з ним, — я благала Бога мені це дарувати; зрештою, я роблю це щодня, але ніколи мені так не здавалося, що Він мене почув, як учора. Інші дні я молюся, але це не те, тобто молюся про те саме, але вчора Він мене почув — я це відчула й плакала навколішки. Тричі вже Він мене почув і дав, чого я просила. Першого разу я просила крокет — молилася так, так, як ніколи в житті не молилася, і через кілька днів тітка привезла мені крокет із Женеви. Другого разу я просила Його допомогти вивчити англійську. Я й тоді стільки молилася й плакала, що моя уява так розпалилася — мені здалося, що я бачу образ Богородиці в кутку кімнати, який мені обіцяв. Я навіть впізнала б
який саме образ. Третього разу — щоб Ремі зізнався мені в коханні і щоб він залицявся до мене. Ще багато разів Він давав мені те, що я просила. Ось що Він мені дав: амазонку, верхову їзду — я не могла знайти, з ким їздити, а Він знайшов, — сукні, які я бажала, знайомство з Бертою в Баден-Бадені, англійську мову і ще кілька речей.
Вчора я була почута Ним; я казала, що якщо заплачу — Він мене почув. Два дні я не могла плакати, а вчора раптом, помолившись Йому, заплакала без найменшого свого бажання. Сльози полилися самі — чи радше від Нього. Він мене почув! Благословенне будь Його ім'я!
На прогулянці (чорна сукня, капелюшок із трояндами, добре), не надто пусто. Зустріла Ламбертьє. О! якби Бог навіяв йому бажання з нами познайомитися!
Поїхали до Говардів попрощатися; мадам, пан і Елен від'їжджають завтра до Італії, інші діти залишаються. Не заставши їх, ми вийшли на прогулянку, де їх зустріли — вони їхали до нас; але прийшли лише мадам і Елен, решту залишили вдома. Ми пішли з Елен у сад; вона має до мене величезну прихильність, і це мені так приємно. Увечері — я, Жорж і Маркевич — на кілька хвилин до саду. За обідом я говорила про одруження і здивувала Жоржа своїми знаннями. Мадам Говард сказала мамі, що я їй подобаюся своїми міркуваннями про виховання дітей. Я говорила про це з дітьми. Невдячний який! Якою б я була для нього дружиною, а він і не здогадується! За сніданком я побачила біля дверей каретні на вулиці Франс його одноконний екіпаж; я почала ходити по кімнаті, щоб спостерігати непоміченою. Якраз читали вголос, а я ходила без найменшого шуму й дивувалася своїй легкості. Екіпаж від'їхав у ту мить, коли я не чекала, і щоб приховати рум'янець, я подивилася в дзеркало. Дурна я — це навіть не він був і не його екіпаж. Увечері — Барнола в нас.