Середа, 7 травня 1873

Дуже гарно. О сьомій, після вчорашнього дощу, було так гарно, так свіжо. Дерева, освітлені сонцем, були такі зелені, що я не могла йти вчитися; тим більше що сьогодні в мене є час, — але пішла в сад і, поставивши крісло біля фонтану, мала перед собою чудовий пейзаж, бо цей фонтан, оточений високими деревами, — не видно ні неба, ні землі. Видно лише щось на кшталт струмка з фонтаном і скелями, укритими плющем і мохом, а довкола дерева різних порід, освітлені подекуди сонцем. Газон зелений, зелений і м'який — справді хотілося по ньому покачатися. Це був ніби гай, такий свіжий, такий зелений, такий м'який, такий прекрасний, що марно намагалася б дати про нього уявлення — не змогла б. Якщо вілла й сад не зміняться, я приведу його сюди — показати це прекрасне місце, де я так багато про нього думала.
Вчора ввечері я молилася Богові, і коли дійшла до того місця, де молюся про знайомство з ним, — я благала Бога мені це дарувати; зрештою, я роблю це щодня, але ніколи мені так не здавалося, що Він мене почув, як учора. Інші дні я молюся, але це не те, тобто молюся про те саме, але вчора Він мене почув — я це відчула й плакала навколішки. Тричі вже Він мене почув і дарував. Першого разу я просила крокет — молилася так, так, як ніколи в житті не молилася, і через кілька днів тітка привезла мені крокет із Женеви. Другого разу я просила Його допомогти вивчити англійську. Я так само молилася й плакала, що моя уява так розпалилася — мені здалося, що я бачу образ Богородиці в кутку кімнати, який мені обіцяв. Я навіть впізнала б
який саме образ. Третього разу — щоб Ремі зізнався мені в коханні і щоб він залицявся до мене. Ще багато разів Він давав мені те, що я просила. Ось що Він мені дав: амазонку, верхову їзду — я не могла знайти, з ким їздити, а Він знайшов, — сукні, які я бажала, знайомство з Бертою в Баден-Бадені, англійську мову і ще кілька речей.
Вчора я була почута Ним; я казала, що якщо заплачу — Він мене почув. Два дні я не могла плакати, а вчора раптом, помолившись Йому, заплакала без найменшого свого бажання. Сльози полилися самі — чи радше від Нього. Він мене почув! Благословенне будь Його ім'я!
На прогулянці (чорна сукня, капелюшок із трояндами, добре), не надто пусто. Зустріла Ламбертьє. О! якби Бог навіяв йому бажання нас пізнати!
Поїхали до Говардів попрощатися; мадам, пан і Елен від'їжджають завтра до Італії, інші діти залишаються. Не заставши їх, ми вийшли на прогулянку, де їх зустріли — вони їхали до нас; але прийшли лише мадам і Елен, решту залишили вдома. Ми пішли з Елен у сад; вона має до мене величезну прихильність, і це мені так приємно. Увечері — я, Жорж і Маркевич — на кілька хвилин до саду. За обідом я говорила про одруження і здивувала Жоржа своїми знаннями. Мадам Говард сказала мамі, що я їй подобаюся своїми міркуваннями про виховання дітей. Я говорила про це з дітьми. Невдячний який! Якою б я була для нього дружиною, а він і не здогадується! За сніданком я побачила біля дверей каретні на вулиці Франс його одноконний екіпаж; я почала ходити по кімнаті, щоб спостерігати непоміченою. Якраз читали вголос, а я ходила без найменшого шуму й дивувалася своїй легкості. Екіпаж від'їхав у ту мить, коли я не чекала, і щоб приховати рум'янець, я подивилася в дзеркало. Дурна я — це навіть не він був і не його екіпаж. Увечері — Барнола в нас.