Середа, 30 квітня

Дуже гарно, але трохи прохолодно. Тепер я встаю о пів на шосту й лягаю о десятій.
На прогулянці (блакитна сукня, втомлена). Мадемуазель Коліньон нехтує уроками, затримує тощо, і це завдає мені стільки болю, що навіть не можу описати. Час тече, я втрачаю час, який ніколи не зможу надолужити; це мене так засмучує, що я геть нещасна.
Сьогодні після сніданку я прийшла до мами, яка ще не встала, але їй трохи краще. Що мене тривожить — у неї така велика сум без жодної причини. Я готова плакати від того, що мама так довго хвора. Отже, я прийшла до неї, і ми поговорили про те, куди поїдемо влітку, про мою освіту, мови тощо. Мають рацію, коли говорять проти мадемуазель Коліньон — вона ніколи не розмовляє англійською, так що я знаю мову, але не говорю нею вільно. І це її вина: вона дає уроки як професор і ніколи не [закреслено: говорить] бесідує. І навіть уроками — вона нехтує. Я не можу сказати їй це в обличчя, і тому дратуюся; я не можу мати щось на думці й не сказати. Дивуюся, як вона сама цього не бачить. Я так засмучена цим, що завжди говорю з роздратуванням; сьогодні, розмовляючи з нашими в мами, я говорила, кричала, мало не плакала — і сама з цього сміялася.
Я доводила, що треба їхати до Відня. Я поїду, з Божою допомогою.
А ще я хочу, щоб ми поїхали з Ніцци, але, на жаль, зараз не можемо. Треба чекати. О! Боже мій, зробіть, щоб цей процес закінчився!! Він тримає нас прикутими до Ніцци.
Я хотіла б поїхати до Флоренції, до Неаполя, до Риму, вивчати малярство, спів, музику — в Ніцці це неможливо. А виходити у нісське товариство! Фі! Фі! Треба, щоб я з часом знайшла собі чоловіка, бо вже не смію на нього сподіватися. Від думок про нього мені болить серце. Я вже не наважуюся його кохати. І треба знайти іншого, якого, може, й не кохатиму. О! але що я кажу? Хіба я сама не говорила, що мушу сподіватися і що Бог посилає мені цей час випробувань, коли у мене немає жодної надії, — щоб випробувати, чи я тверда у своєму коханні. О! так. Вже вкотре я довіряюся Богові.
Я благаю Його дати мені Гамільтона; і я довіряю Йому. Він може все. Я більше не вагатимуся. О! але, може, Бог не вважає мене гідною отримати те, що я прошу! Хто мені дозволив вірити, що я його здобуду?
О! Боже мій, якщо я негідна, якщо згрішила чимось, якщо зробила погано — пробач мені! Ти такий милосердний, пробач безумній! Боже, не карай мене! Життя здається мені таким прекрасним, таким усміхненим! Не розчаровуй мене. Обіцяю не зазнатися від щастя, ніколи не забуду, від кого я його маю, робитиму добро бідним. Пробач, пробач мені. І зроби мене його дружиною. Ніколи не забуду Твоїх благодіянь.