Субота, 5 квітня 1873

Гарна погода. До сьомої на терасі з книжкою. Море, небо, повітря — чудово! Не можна заперечити Бога!
Я хотіла їхати до Монако — сьогодні стрільба — і не знаю, як сталося, що то я запізнилася, то це зробили навмисне. Я в жахливому гуморі — так само, як у той день, коли не поїхала на стрільбу в лютому. Я плакала; мама запропонувала поїхати о третій — я погодилася, але коли настала третя, відмовилася; під час диктанту, зі стиснутим серцем, плакала. Я така засмучена. Я обривала пелюстки маргаритки — вона сказала, що він був сьогодні в Монако; інша сказала, що ні, але що я побачу його на останній стрільбі й навіть познайомлюся. О, якщо він там був сьогодні — я ніколи не перестану докоряти собі, що не виявила достатньо завзяття, щоб поїхати; це моя вина — я все пустила.
О, але в понеділок поїду! Молю Бога, щоб дозволив мені туди поїхати; маргаритка сказала, що побачу його — це від Бога!
На прогулянку (чорна оксамитово-кашемірова сукня, капелюх «бандит»); ходили скрізь шукати капелюх, і на вулиці Джоффредо знайшла; його прикрасять до понеділка. Хотіла б із сірого фетру, як той.
Увечері в опері — «Лукреція Борджа»; актори добре співали; prima donna Скараті перевершила себе — вона співала так погано й неприємно, а сьогодні навпаки — дуже гарно. Театр повний, кілька осіб доволі добре вбраних (рожева сукня, підібране волосся — гарно). Ось мої оцінки: погано, непогано, гарно і дуже гарно. Яка шкода, що не було нікого, хто б на мене дивився. Я ніколи не кажу про своє бажання, щоб він мене побачив, бо таке щастя здається мені надприродним і надто великим. Я дивлюся на нього не так, як на інших — він як недосяжне божество. Мені здається, що не наважилася б із ним говорити; я уявляю собі мить, коли він заговорив би зі мною!!! О ні — я б мала мужність, аби тільки він заговорив. Бачити його — таке велике щастя, що решту я навіть не можу уявити.