Субота, 29 березня 1873

На прогулянці (синя сукня, гарно), доволі людно. Ранок у клубі Массена. Бачила Джою — сьогодні вона не була гарна, а він її кохає! Я розумію, що можна кохати порядну жінку, навіть якщо вона негарна, але жінка на кшталт тієї може подобатися лише своєю зовнішністю. Іноді вона красива, але ніколи надзвичайно.
[Упоперек: Жінки подобаються з будь-якою зовнішністю, дурна я!]
Я думала сьогодні, що не повинна гаяти ні хвилини; треба використовувати кожну мить і вчитися, бо іноді (мені соромно зізнатися) я поспішаю вивчити уроки швидко-швидко, часом не розуміючи їх, аби скоріше закінчити, і радію, коли задають повторити уроки, бо на наступний день матиму менше роботи. Я не повинна так робити, бо хочу швидше закінчити все, що зараз вивчаю, щоб розпочати серйозні студії, як чоловіки, й більше займатися музикою, почати арфу й спів, багато читати — ось мої великі бажання. Вони розумні, чи не так? Усі скажуть — так.
[Упоперек: Так.']
Я напружую голос і псую його, тому поклялася Богу більше не співати, поки не братиму уроків, і просила Його зміцнити, збільшити, очистити, зберегти мій голос. Щоб утриматися від співу, я ставлю жахливу умову: якщо заспіваю — втрачу голос. Це страшно, але зроблю все, щоб дотримати цієї обіцянки; і це зрозуміло. Гамільтоне, любий, пожалій мене — вона не гідна тебе, ця жінка. Я кохаю тебе, о! покохай мене, пожалій мене. [На полях: Клятва, яку я порушила сто разів.]