Четвер, 27 березня 1873

На прогулянці (сіро-блакитна сукня, як учора) — багато людей. Кажу — і востаннє — що Борель мені не тільки не подобається, а він потворний, із втомленим обличчям.
Ні, ні, любий, з вами покінчено — не сподівайтеся більше нічого! Нічого! Коли я повернулася, Говарди — Елен і Ліз — прийшли до нас.
Мама трохи вийшла.
Сьогодні не снідала — було несмачно; я дуже розсердилася й [закреслено: жбурнула] висипала (наполовину жартома) тарілку макаронів на підлогу. Була роздратована — трохи навмисно. В «La Saison» прочитала довгу статтю про стрільбу — один із комісарів — герцог Гамільтон.
Яке щастя! Потім увечері привезли з Монако стереоскоп з усілякими фотографіями, між іншим — стрільба в момент, коли хтось стріляє. Я впізнала кількох, зокрема Мерка. Не можу сказати, як я все це люблю — коней, перегони, жокеїв, стрільбу по голубах тощо, тощо. Я кохаю герцога за це, і кохаю все це заради герцога. Люблю бачити все, що стосується герцога, тощо. Бо якщо скажуть «перегони» — виникає Гамільтон; якщо скажуть «Гамільтон» — виникають перегони, стрільба і все це.
Але якби прибрати герцога, стрільба втратила б для мене майже все; тоді як, якби прибрати все це від герцога, він залишився б для мене тим самим. Звідки можна зробити висновок, що я кохаю ці розваги, бо вони пов'язані з ним, і через це вони мені дорогі й залишаться на згадку про нього. О Боже, зроби так, щоб я була на стрільбі по голубах і щоб герцог Гамільтон з нами познайомився.
[На полях: Як мені подобається мадемуазель де Ґальве. Дуже її люблю й хотіла б з нею познайомитися — і з тієї причини, яку навела на сторінці 82.]