Четвер, 13 березня 1873

Ллє як із відра, темно — жахлива погода; вона перевертає все моє існування. Я більше не виходжу як раніше, не бачу людей, не можу одягатися — дощ, або ж такий вітер, що всі їдуть до Монако чи сидять удома.
Раніше, коли була гарна погода, все було таке розмірене: я виїжджала на годину в екіпажі, потім годину пішки. Бачила всіх, вбрання, я дивилася — на мене дивилися. Увесь цей люд, хоч я з ними й не знайома, здається мені знайомими, друзями; я нудьгую без них. Увесь цей табір — жіночий і чоловічий — обидва мене бавлять. Найбільше люблю табір леді Говард, бо герцог, мій [закреслено: кохання моє, мій любий] одного дня був там. Де він тепер? Як би я хотіла знати! Я не маю думати про Бореля, щоб заслужити Гамільтона, бо не заслуговую його, якщо буду вигадувати собі Борелів. Якщо хочу такого великого щастя, такого надзвичайного щастя — бути дружиною герцога, — не маю думати про інше, бо якби він був звичайний, я ще могла б собі дозволити, але, бажаючи його, — ні, бо він не як усі. Отже, якщо хочу заслужити щастя, якого бажаю, мушу віддатися цій єдиній думці.
Але що, якщо я сподіваюся марно! О, яка ж я погана — чому вірити в погане, коли досі Бог такий добрий до мене!
Близько полудня прояснилося; може, поїду на музику і побачу Бореля — а от щойно я сказала собі, що не маю більше про нього думати. Щоб заслужити герцога Гамільтона потім, мушу все покинути тепер. [На полях: Це забуття зроблено навмисно. Про Бореля говорю зі звички.]
Але якщо я бажаю бачити Бореля — це зовсім не для себе, а для нього, і щоб помститися. [На полях: Дурепа. О, яка дурна!]
Близько полудня стихло, потім знову дощ, і нарешті біля пів на третю — гарна погода, сонце, але сильний вітер; ми поїхали на музику в екіпажі (зелена сукня, сірий жакет, дуже гарно). Мене справді дратує, що Борель мене не бачив — я була сьогодні дуже гарна! Він, певно, у Монако; княгиня Суворова там — цікаво.
Раз я знаю, чого хочу, і що це герцога я кохаю, урочисто обіцяю більше не звертати ні на кого уваги. Сьогодні, наче голос мені сказав, що якщо перестану думати про Бореля — матиму герцога, і що не маю нічого робити ні щоб його бачити, ні щоб з ним познайомитися, ні щоб про нього говорити — взагалі нічого, що його стосується. Це велика жертва, але вона того варта. Було б надто гарно, якби я отримала те, чого бажаю, без найменшої жертви. Отже, накладаю на себе цю обітницю й обіцяю її виконати. Говоритиму в цій книзі про Бореля лише для того, щоб записати, наскільки він on his way to fall in love with me. Бо хочу, щоб він мене покохав — не назавжди, це непотрібно, — а на деякий час, дуже сильно, щоб опинився в тому становищі, в якому була я, і щоб я розважилася. [На полях: Втомилася казати, що це дурне, — це ледь гідне зневаги.]
Обітниця, яку я дала, жорстока, важка й гірка, але те, що мене чекає, винагородить мене за неї.
[На полях: Мама лежить.]

Примітки

Англійською в оригіналі: «на шляху до того, щоб у мене закохатися».