Субота, 1 березня 1873

Гарна погода. Мама була вчора в Монако — бачила Бореля й розмовляла з ним. Гушкевич казав, що під час вечері боявся, як би Борель не побився з Гагаріним через Пруссію — такий він був злий, поганий. Вранці в нас удома про нього говорили. На прогулянку о третій, закінчивши все (вбрання з вікуньї) — багато народу. Я не бачила ні одного, ні другого — ось уже два дні; це сумно. Борель, напевно, на матіне в клубі Массена — субота ж. Близько шостої мама захотіла піти на матіне; ми зайшли разом, зробили одне коло — і нас засипали привітаннями; наш вхід справив враження. Ми залишилися лише дві хвилини, і всі на нас дивилися — бо ми тільки зайшли, кинули оком — і вийшли. Було досить народу, до нас підходили з усіх боків; мама взяла під руку Нагорнова, я — мадемуазель Антонську. Ми вийшли, а Бореля я так і не побачила — він, мабуть, був в одному з малих салонів, куди ми не заходили. Враження загалом дуже добре, я дуже задоволена. [Закреслено: Я кажу всім.] Наш приймальний день — понеділок; я вже сказала це багатьом. Як я рада — принаймні тепер у нас будуть знайомства. Справді, я дуже задоволена.
Я пишу помітно краще.
О! Як я щаслива — я маю майже все, чого прошу, о! Боже. Дякую! Господи, зроби так, щоб герцога нам представили — я Тебе благаю. Бореля теж — бо хоч він і вітає маму, цього недосить, я хочу, щоб він і мене знав.
Увечері в Опері (чорна шовкова сукня з декольте спереду та муслиновим коміром — дуже добре; висока зачіска, золотий обруч, жодних прикрас — теж дуже добре) — «Рюі Блаз» і «Неллі». Але шкода, що нікого з товариства не було; театр був досить повний, але порожній — нікого, хто б на мене дивився. Я була дуже гарно вдягнена — просто, як належить!