Пʼятниця, 24 січня 1873

Сьогодні — мій день народження. Мені щойно виповнилося тринадцять.
Ми поїхали з мамою до Говардів. Я залишилася з дітьми в саду.
Завтра їду верхи.
Повернувшись, я вийшла на терасу. Який гарний краєвид відкривається з цієї тераси!
Раптом, саме коли я збиралася зайти до вілли, панна Коліньйон мене кличе:
— Ходіть, Марі!
Саме тієї миті по набережній проїжджав герцог Гамільтон.
На ньому був той самий костюм, що минулого разу. Він був дуже гарний, але мене не побачив. Мені не дали побачити його ще раз. Він зник, так і не побачивши мене, — а я ж була така гарна, в зеленій спідниці й сірому жакеті. Яка шкода!
Скільки разів я виходила сама-самісінька на цю терасу.
Одного дня було похмуро, небо сумне, густий туман вкривав море й частину міста. Було дуже вогко. Герцог Гамільтон саме того дня проїхав у ту мить, коли я стояла, обпершись на терасу.
Він нахилився в кареті, щоб розкурити сигару, і, певно, мене не побачив.
Саме тоді я й подумала ось що:
«Чоловік тридцяти років, чоловік, який знає лише перегони, коней, стрільбу, полювання та обожнює добре вино й розпусних жінок, їде до своєї коханки, розкурює сигару зі спокійним і вдоволеним виглядом, а я, божевільна, дивлюся на нього й уявляю, що він мене навіть побачити не може!» Про все це я думала, але думала також, що попри все я дуже щаслива, бо того дня бачила його, а по суті — це й є головне, чого я прагну.
Я ще носила в собі образ герцога Гамільтона, коли підійшла й притулилася головою до грудей панни Коліньйон і кілька разів її поцілувала, — так глибоко я була щаслива.

Примітки

Марі народилася 12 листопада 1858 року (за старим стилем), через сім місяців після шлюбу батьків. Щоб це приховати, родина святкувала її день народження 12 січня, стверджуючи, що дитина народилася передчасно (Kernberger 2013, хронологія); 12 січня за старим стилем — це 24 січня за західним календарем. Насправді Марі було чотирнадцять. Правду вона дізналася від батька 1878 року, а на її надгробку згодом вибили неправдивий рік народження — 1860 (Kernberger 2013). ↩