❦
Субота, 11 жовтня 1884
Диво! Близько третьої я саме переставала тремтіти коло каміна у вітальні, де мене влаштували, наче хвору, аж тут вбігає Діна.Samedi 11 octobre 1884Merveille ! Vers trois heures je finissais de grelotter devant la cheminée du salon installée comme une malade, Dina se précipite.
— Він, він, справжній, слово честі!
- Lui, lui, le vrai, parole d’honneur !
Це був він, Жюль. Йому стало холодно вдома, чи щось таке, тож замість Булонського лісу — погода непевна — він приїхав провести пообіддя тут. Любий ангел! Ми влаштовуємо його із захватом, усі кидаємося до нього. Ах! яке щастя! Хіба ж це не мило, хіба ж це не доказ, що він нас любить!
C’était lui, Jules. Il a eu froid chez lui, je ne sais quoi, alors au lieu du Bois, le temps est incertain, il vient passer l’après-midi ici. Cher ange ! Nous l’installons avec enthousiasme, on se précipite. Ah ! quel bonheur ! Est-ce gentil, est-ce une preuve qu’il nous aime !
Я знову тримала його руку — кажуть, у мене це дуже добре виходить. Так-от, щоразу, коли наївно, не роздумуючи, від щирого серця, як дитина, і коли звертаєшся до Бога, [Слова викреслено] він завжди тебе чує. Я добре знаю, що це дурниця... Та й ці хвилини такі рідкісні. Коли готуєшся молитися, це вже нічого не варте. Потрібна віра... Але вона може існувати, кажу вам, лише в рідкісні миті, коли забуваєшся, коли не...
J’ai encore eu sa main à tenir, il paraît que je le fais très bien. Eh bien chaque fois que naïvement, sans réfléchir, du fond du cœur, comme un enfant, et quand on invoque Dieu [Mots cancellés] il l’entend toujours. Je sais bien que c’est une bêtise... Et puis ces moments sont si rares. Quand on se prépare à prier ça ne vaut plus rien. Il faut la foi... Mais elle ne peut exister je vous dis que dans des moments rares, où l’on oublie, où l’on ne...
Годі.
Assez.