❦
Четвер, 9 жовтня 1884
Ось бачите. Я нічого не роблю. У мене весь час гарячка. Мої лікарі — двоє гарненьких бовдурів. Я викликала Потена й віддалася йому в лапи. Він уже раз мене вилікував. Він добрий, уважний, чесний. Зрештою, виявляється, що моя худорба й усе інше не від грудей; це випадкова річ, яку я підхопила і про яку не говорила, усе сподіваючись, що воно мине само, та клопочучись лише своїми легенями, які хворі не більше, ніж раніше.Jeudi 9 octobre 1884Vous voyez. Je ne fais rien. J’ai la fièvre tout le temps. Mes médecins sont deux jolis imbéciles. J’ai appelé Potain et me suis remise entre ses pattes. Il m’a guérie une fois. Il est bon, attentionné, honnête. Enfin il paraît que ma maigreur et le reste ne viennent pas de la poitrine, c’est une chose accidentelle que j’ai attrapé et dont je ne parlais pas espérant toujours que ça passera tout seul et ne m’occupant que de mes poumons qui ne sont pas plus malades qu’avant.
Мені нема чого набридати вам своїми хворобами. Річ у тім, що я нічого не можу робити!!
Je n’ai pas besoin de vous embêter avec mes maladies. Ce qu’il y a c’est que je ne peux rien faire !!!
Нічого!
Rien !
Учора я почала вдягатися, щоб поїхати до Булонського лісу, і двічі мало не відмовилася від цього, знесилена. Але я все-таки туди доїхала... Пані Бастьєн-Лепаж від понеділка в Дамвіллері на збиранні винограду, і хоч навколо нього є дами, Жюль радий нас бачити; пані Вейль віддає мені свій складаний стільчик, і ось я навпроти нього, ноги на одній грілці й під одним укривалом. Ми, мабуть, мали кумедний вигляд. Бідолашний мій любий. Пані Мак-Кей у Парижі. Ми відвозимо його додому.
Hier j’ai commencé à m’habiller pour aller au Bois et j’ai été deux fois près d’y renoncer, sans force. Mais j’y suis arrivée tout de même... Mme Bastien-Lepage est à Damvillers depuis lundi pour les vendanges et bien qu’il y ait des dames autour de lui Jules est content de nous voir, Mme Weil me donne son pliant et me voilà en face de lui, les pieds sur la même bouillotte et la même couverture. Nous devions être drôles. Pauvre cher. Mme Mac-Kay est à Paris. Nous le ramenons.
Еміль — справді чудовий брат. Якби ви знали, яка турбота, яка самовідданість, яка ніжність, і все це спокійно й просто, він не втрачає голови.
Emile est un frère vraiment sublime. Si vous saviez quels soins, quelle abnégation, quelle tendresse et tout cela avec calme et simplicité, il ne perd pas la tête.
Примітка упорядників
[Дві сторінки видерто]
[Deux pages arrachées]
.........плече затерпло, лікоть болить... Що ж більше можна було б зробити, якби це було з кохання?...
.........l’épaule engourdie, le coude endolori... Que ferait-on de plus si c’était par amour ?...
Якоїсь миті я приклала щоку до його руки, і він міцніше стиснув мені руку.
A un moment j’ai appliqué ma joue sur sa main, et il m’a serré la main plus fort.
Чому ми його любимо? Мої рідні люблять його, бо думають, що я його люблю.
Pourquoi l’aimons-nous ? Les miens l’aiment parce qu’ils pensent que je l’aime.
Чому? Спочатку це було: «імператор, якого вітали здалеку з досадою, який зламав обидві ноги, і якому тепер можна піти на допомогу».
Pourquoi ? Dans le commencement c’était: « un empereur qu’on saluait de loin avec dépit, qui s’est cassé les deux jambes et qu’on peut aller secourir. »
А тепер? Він прихилився до нас.
Et maintenant ? Il s’est attaché à nous.