❦
Неділя, 21 вересня 1884
Найтяжча повинність. Сніданок у Жуї. Мала скопіювала картину, погано. Зрештою, побачимо.Dimanche 21 septembre 1884 Corvée suprême. Déjeuner à Jouy. La petite a copié le tableau, mal. Enfin on verra.
Я повернулася звідти з шаленою гарячкою. Приходять гості, яких якимось дивом не лишають на обід. Якби ви знали!
J’en reviens avec une fièvre de cheval. Il vient du monde que par miracle on ne garde pas à dîner. Si vous saviez !
Інші перебувають у себе вдома, їх бачиш лише причепуреними, вдягненими, у найвигіднішому світлі. У кожного свої прикрощі, сховані в туалетній кімнаті. Але тут усе навстіж! Хворієш — у пеньюарі; це нічого не важить. А ці люди, яких приймаєш так із доброти, кажуть, що ти потворнієш, що ти себе занедбала. Або ж замучують питаннями та порадами.
Les autres sont chez eux, on ne les voit que pomponnés, habillés, à leur avantage. Chacun à des misères de cabinet de toilette. Mais ici, tout est ouvert ! On est malade, en peignoir; ça ne fait rien. Et ces gens qu’on accueille ainsi par bonté disent que vous enlaidissez, que vous ne vous tenez plus. Ou bien vous assomment de questions et de conseils.
Чому ви кашляєте? Ви така, ви сяка. Вам слід зробити те й те. Лихо! Я нині дійшла до тієї найвищої мрії, до ідеалу, що підсумовує всі мої колишні вимоги й виражається словами:
Pourquoi toussez-vous ? Vous êtes ceci, vous êtes cela. Vous devriez faire telle chose. Misère ! J’en suis en ce moment arrivée à ce rêve suprême, idéal qui résume toutes mes exigences passées et qui se traduit par les mots:
Щоб мені дали спокій.
Qu’on me fiche la paix.
І навіть цього! Мені й цього не дано.
Et même ça ! Je ne puis l’avoir.