❦
Субота, 30 серпня 1884
Серйозні речі.Choses sérieuses.
Я нічого не роблю. Відколи севрську картину закінчено, я нічого не зробила. Нічого, окрім двох жалюгідних панно.
Je ne fais rien. Depuis que le tableau de Sèvres est fini, je n’ai rien fait. Rien, sauf deux misérables panneaux.
Я сплю цілими годинами серед білого дня. Я таки зробила маленький етюд у фіакрі. Але це смішно.
Je dors des heures entières en plein jour. J’ai bien fait une petite étude en fiacre. Mais cela fait rire.
Картину встановлено, усе на місці, бракує лише мене.
Le tableau est installé, tout est là, il n’y a que moi qui manque.
Який же дрібʼязок цей Бастьєн і всі мої вигадки, в які я його вбираю!
Que Bastien et toutes mes imaginations dont je l’habille sont peu de chose !
Ні, це не життя! Ось уже два роки, як я не виїжджала з Парижа. Жодної подорожі, жодних вод, а ця зима в жалобі, така сумна.
Non, ce n’est pas une vie ! Voilà deux ans que je n’ai quitté Paris. Pas de voyage, pas de ville d’eaux, et cet hiver en deuil, si triste.
І це з власної волі я себе ховаю!
Et c’est par ma propre volonté que je m’enterre !
Не маючи змоги, за рідкісними винятками, бувати у великому світі, я мала б задовольнятися побічними салонами, де розважаються, танцюють, балакають. Щоразу, як я виходила, я мала успіх, окрім як у тих жахливих Фіц-Джеймсів, куди мене затягли, не попередивши, без сукні...
Ne pouvant aller, sauf à de rares exceptions, dans le grand monde je devrais me contenter des salons à côté où on s’amuse, où on danse, où on cause. Chaque fois que je suis sortie j’ai eu du succès excepté chez les horribles Fitz-James, où l’on m’a traînée sans me prévenir, sans robe...
Ну так, навіть салон Картрайтів, будь-що, аби лиш розважатися, аби коло мене упадали, аби сміятися. Замість того щоб місяцями сидіти замкненою в цьому будинку № 30 на вулиці Ампер, мов у Бастилії. Жити нарешті!
Eh bien oui, même le salon Cartwright, n’importe quoi, mais s’amuser, se faire faire la cour, rire. Au lieu de rester des mois entiers enfermée dans ce 30 de la rue Ampère comme dans une bastille. Vivre enfin !
Але тут! Піп! Енгельгардти, архітектор!
Mais ici ! Le pope ! Les Engelhardt, l’architecte !
Хіба це не як у селі. Я більше не можу, усі міркування розлітаються! І все, що є в мені молодого, бунтує!
N’est-ce pas comme dans un village. Je n’en peux plus, tous les raisonnements s’envolent! Et tout ce qu’il y a de jeune en moi se révolte !
Якби я сказала все! Жахливі страхи. Ось і вересень, негода не за горами. Найменша застуда може звалити мене в ліжко на два місяці, а потім одужання... А картина!! Отже, я б усе принесла в жертву і...
Si je disais tout ! Les craintes affreuses. Voici septembre, le mauvais temps n’est pas loin. Le moindre refroidissement peut me flanquer au lit pour deux mois puis la convalescnece... Et le tableau !! Ainsi j’aurais tout sacrifié et...
Ах! ось і настала мить вірити в Бога й молитися Йому.
Ah ! voici le moment de croire en Dieu et de le prier.
Так, це страх захворіти; у тому стані, в якому я тепер, мене за шість тижнів може доконати якийсь плеврит. Зрештою, саме так я й піду. Адже я однаково працюватиму над картиною... а буде холодно... А як не за роботою, то на прогулянці; ті, що не малюють, теж умирають усе одно... Словом.
Oui, c’est la peur de tomber malade; au point où j’en suis, je puis en finir en six semaines avec une pleurésie quelconque. C’est ainsi que je partirai du reste. Comme je travaillerai quand même au tableau... et qu’il fera froid... Et si ce n’est pas en travaillant ce sera en me promenant, ceux qui ne font pas de peinture et qui meurent tout de même... Enfin.
викреслено[Замазані слова]
[Mots noircis]
Марно я творитиму собі Бастьєнів чи інші відрадні забавки. Ах! бідолашний Бастьєн, як же мало він важить перед розпачем неспроможності працювати. Сказ від того, що бачиш, як умираєш!
C’est en vain que je me créerai des Bastien ou autres dérivatifs. Ah ! pauvre Bastien qu’il compte peu devant le désespoir de ne pouvoir pas travailler. La rage de se voir mourir !
Ось він і кінець усіх моїх нещасть! Стільки поривань, стільки бажань, задумів, стільки... щоб померти у двадцять пʼять років, на порозі всього.
La voilà donc la fin de toutes mes misères ! Tant d’aspirations, tant de désirs, de projets, tant de... pour mourir à vingt-cinq ans, au seuil de tout.
Чия провина? Моєї родини? Долі? Що я зробила?
A qui la faute ? A ma famille ? Au destin ? Qu’ai-je fait?
Я це передбачала. «Бог, не маючи змоги дати мені, не виявивши упередженості, те, що потрібне для мого життя, змусить мене померти». Уже багато років тому. Стільки років, так мало. І нічого.
Je l’avais prévu. « Dieu ne pouvant, sans se montrer partial, me donner ce qui est nécessaire à ma vie me fera mourir. » Il y a des années. Tant d’années, si peu Et rien.