❦
Пʼятниця, 15 серпня 1884
Знову начерк, у фіакрі, це незручно, а Коко вмостився на моїй палітрі.Encore l’esquisse, en fiacre, c’est incommode et Coco s’est assis dans ma palette.
Мені доводиться робити справжнє зусилля, щоб піти до Бастьєна.
Il me faut faire un vrai effort pour aller chez Bastien.
Щоразу, коли я туди йду, я вбираюся, мов на сотню людей, і навіть здобуваюся на гарний вигляд силою волі.
Chaque fois que j’y vais je m’habille comme pour cent personnes, et je parviens même à avoir bonne mine à force de volonté.
А навіщо? Сьогодні вранці мені уявилося, що архітектор рішуче й серйозно в мене закоханий. Так, часом я в цьому глибоко переконана. Я можу й помилятися. Але що, як це таки правда? Яка ж безглузда річ... і нещаслива... Ні, так помилитися не можна, я не помиляюся, тільки мені від цього водночас і прикро, і приємно, ви розумієте?
Et à quoi bon ? Je me suis imaginée ce matin que l’architecte en tient décidément et sérieusement pour moi. Oui par moment j’en ai la profonde conviction. Je puis me tromper. Mais si c’était vrai pourtant ? Quelle chose insensée... et malheureuse... Non, on ne peut pas se tromper comme cela, je ne me trompe pas, seulement c’est une chose qui me fait de la peine tout en me faisant plaisir, vous comprenez ?
Ми з ним дуже приязні товариші, я з нього кепкую, дражню його, корчу з себе дитину. Але я певна, що якби я хвилин на десять напустила на себе той вигляд, який має жінка з чоловіком, якому подобається й якого хоче розговорити...
Je suis avec lui sur le pied d’une camaraderie très amicale, je le blague, je le taquine, je fais l’enfant. Mais je suis sûre que si pendant dix minutes, j’affectais le maintien qu’on a avec un homme auquel on plait et qu’on veut faire parler...
Але це, мабуть, дурниці. Ах! це було б безглуздо!
Mais ce sont probablement des bêtises. Ah ! ce serait absurde !
Тож я вже вбираюся у вишукані туалети, щоб піти на вулицю Лежандр. Але кожен візит — це вагання й сумніви і... наче початок. А навіщо? І для чого? Це марно. Він знає мене вже два роки. До того ж він надто видатний, надто... як я, щоб я йому подобалася. Він знає мене вже два роки. [Зате] щодо моєї картини!
J’en suis donc à faire des toilettes de haut raffinement pour aller rue Legendre. Mais chaque visite est accompagnée d’hésitations et de doutes et... comme un début. Et à quoi bon ? Et pourquoi faire ? C’est inutile. Il me connaît depuis deux ans. Et puis il est trop supérieur, trop... comme moi pour que je lui plaise. Il me connaît depuis deux ans. [Mais] de mon tableau !
Ця істота вищого ґатунку, цей витончений, цей геніальний митець, цей поет... А до того ж він знає мене вже два роки.
Cet être d’essence supérieure, ce raffiné, cet artiste de génie, ce poète... Et puis il me connaît depuis deux ans.
То виходить, що раптом... ні, ніколи.
Ce serait donc que tout à coup... non, jamais.
Його мати кидається мені в обійми, називаючи мене своєю любою Марі. Сьогодні ввечері гості. Я нарешті маю нагоду потиснути руку Боду, моєму граверові. Ось іще одна чудова натура, як Еміль; цей повертається близько пів на сьому і застає там тітку, Діну й мене.
Sa mère se jette dans mes bras en m’appelant sa chère petite Marie. Il y a du monde ce soir. J’ai enfin l’occasion de serrer la main de Baude mon graveur. Voilà encore une excellente nature comme Emile, celui-là rentre vers six heures et demie et puis trouve là, ma tante, Dina et moi.
Жюль дуже любить мою тітку. Він каже, що вона — уособлення самозречення й доброти. А зрештою, це таки правда. Тітка набагато краща за маму і її завжди приносять у жертву, завжди.
Jules aime beaucoup ma tante. Il dit que c’est l’abnégation et la bonté en personne. Mais au fait, c’est la vérité. Ma tante est bien meilleure que maman et toujours sacrifée, toujours.
Йому краще, і він каже мені з якогось приводу одну з тих любʼязностей, що їх кажуть усім.
Il va mieux et il me dit à propos de je ne sais quoi une de ces amabilités qu’on dit à tout le monde.
— То вам уже настільки краще, що ви аж любʼязні?
— Vous allez donc mieux que vous êtes aimable ?
Це всіх смішить.
Ça fait rire tout le monde.
викреслено— Ну от.
— Eh bien.
Еміль розповів йому жарти, які я відпускала вдома, гадаючи мене збентежити, тож я корчу любʼязні гримаски, а потім раптом:
Emile lui a raconté des plaisanteries que j’ai faites à la maison croyant m’embarrasser, alors je fais des grâces et des mines et puis brusquement:
— Ах! ви гадаєте, що я вас боюся, заждіть-но трохи — і побачите!..
— Ah ! vous croyez que j’ai peur de vous, attendez un peu, et vous verrez !..
— Ні! ви були б нестерпна, якби не було нікого, хто б вас трохи тримав у руках...
— Non ! vous seriez insupportable s’il n’y avait personne qui vous tienne un peu...
— Ах! як же ви помиляєтеся, я була б куди краща, веселіша, миліша, дотепніша.
— Ah ! comme vous vous trompez, je serais bien mieux, plus gaie, plus gentille, plus spirituelle.
— Та це ж геть неможливо.
— Mais cela est tout à fait impossible.
Це сказав Жюль, це банальність, але...
C’est Jules qui l’a dit, c’est une banalité mais...
— Так от, якщо будете чемна, я розповім вам про свою картину!
— Eh bien si vous êtes bien sage, je vous parlerai de mon tableau !
— Ах!!!
— Ah !!!
І він влаштовується в ліжку, щоб добре слухати, а я сиджу зовсім близько, лікті на укривалі, ледь не торкаючись його.
Et il s’installe dans son lit pour bien écouter et moi assise tout près, les coudes sur la couverture, le touchant presque.
А втім, ідеться лише про практичний спосіб робити начерк на вулиці, він заспокоює мене щодо труднощів. Я наче сповідаюся, очі в очі.
Il n’est du reste question que de la façon pratique de faire une esquisse dans la rue, il me rassure sur les difficultés. J’ai l’air de me confesser, les yeux dans les yeux.
А навіщо? Він знає мене вже два роки. До того ж
A quoi bon ? Il me connaît depuis deux ans. Et puis
Коли я переходила кімнату, його мати схопила мене й поцілувала наче силою, я дивилася на нього сміючись, і він теж сміявся, і вигляд у нього був дуже добрий.
Comme je traversais la chambre, sa mère m’a attrappée et m’a embrassée comme de force, je le regardais en riant et il riait aussi, l’air très bon.
Але він знає мене вже два роки.
Mais il me connaît depuis deux ans.
Ніколи. Ніколи. Ніколи. Цього не може бути.
Jamais. Jamais. Jamais. Ça ne peut pas arriver.
Як ви хочете, щоб те, про що я думаю вже давно і чого прагну, сталося отак раптом... Тим паче, що я над цим працювала!... Я так мало вірю в логічні наслідки... Воно завжди зривається. Якби я ще про це ні думала, ні писала, але після стількох... О! ні, ніколи. Словом, він бачить мене вже два роки. З тим іншим... Я одразу побачила, як стоять справи. І з іншими теж. Але цей. Ну справді, це геть неможливо. Хоч би тільки через те, що я погано чую. Чи знаєте ви щось жорстокіше?
Comment voulez-vous qu’une chose à laquelle je pense depuis longtemps et que je désire arrive tout d’un coup comme ça... Surtout que j’y ai travaillé !... Je crois si peu aux résultats logiques... Ça rate toujours. Si encore j’en avais ni pensé, ni écrit mais après tant de... Oh ! non jamais. Enfin il me voit depuis deux ans. Avec l’autre... J’ai tout de suite vu ce qui en était. Et d’autres aussi. Mais celui-là. Voyons, c’est tout à fait impossible. Quand cela ne serait que parce que je n’entends pas bien. Connaissez-vous rien de plus cruel ?
О! геть неможливо. І цього не буде ніколи. Та й з якого дива? Ми люди з серцем, я маю трохи таланту, він нас дуже любить. І цього цілком досить.
Oh ! absolument impossible. Et ce ne sera jamais. Et à quel propos ? Nous sommes des gens de cœur, moi j’ai un peu de talent, il nous aime beaucoup. Et c’est bien assez.
О! ні. Треба собі це сказати... бо це правда, що цього не може бути. Ні. Ні. Ні.
Oh ! non. Il faut bien se le dire... parce que c’est la vérité, que ça ne peut pas arriver. Non. Non. Non.
Моє-я-глядач щойно перечитав нісенітницю мого-я-автора. Моєму-я-глядачеві геть байдуже, але він не проти, щоб я бавилася на цій ниві...
Moi spectateur vient de relire le charabia de moi-auteur. Moi-spectateur est parfaitement indifférent mais il veut bien que je m’amuse dans cette voie...