Субота, 9 серпня 1884

Ці дами носили маленький льодовник на вулицю Лежандр. Йому хотілося мати такий, що його можна поставити біля ліжка.
Аби лиш він не подумав, що його обсипають дарунками, щоб вициганити картину.
Моя власна картина начерками вже в кольорі. Але я не молодець. Мені доводиться часто відпочивати, лягаючи, а коли я [Слова зачорнено: щоразу підводжуся], мені паморочиться в голові, і кілька секунд я нічого не бачу.
Словом, дійшло до того, що близько п'ятої я покинула полотно й поїхала в Булонський ліс безлюдними вулицями. Зі мною говорять лише про Бастьєна. Сувора розвага як на літню пору.
Ну й спека! Геть одурілий, і всі найдурніші приспіви лізуть до голови.
Клер передала мені, мов нав'язливу думку, свої два рядки на «Вечірню пісню» Гуно...
«Йона, всівшись у своїм киті,
Зітхав: "ах, як хотів би вийти!
Чарівно, але ніхто не може сказати мені продовження, і, оскільки це дратує, я складаю його сама — і ви побачите, чи добре вийшло.
Йона, всівшись у своїм киті,
Зітхав: "ах, як хотів би вийти! Дозвілля досхочу — дарма, Сидіти тут мені нема Снаги, вже третій день у скруті, І кара ця мені сувора; Я з милими розлучений, Хочу піти, ой мамо моя! А ще й тривога незборенна: Бо як я виберусь нарешті, То це лиш потвора-кістяк Зведе з ума мене чи... й гірше."

Примітки

Жартівливі куплети Марі про біблійного Йону в череві кита, складені на мелодію «Вечірньої пісні» («Sérénade») Шарля Гуно. Закінчення див. в записі за 12 серпня.