❦
Середа, 6 серпня 1884
Отже, ці дами ходили до Бастьєна, який непокоївся й питав, чи не сталося чогось, через що про нього забули, чи, бува, не образилися... і тоді пані Бастьєн-Лепаж саме збиралася піти до нас, коли ці дами прийшли. Він зволив сказати, що його давненько не приходили провідати... «Ах! бачити мене, певно, невесело.»Donc ces dames ont été chez Bastien qui était inquiet et demandait s’il était arrivé quelque chose pour qu’on l’oublie, si on était fâché... et alors Mme Bastien-Lepage allait venir à la maison lorsque ces dames sont arrivées. Il a daigné dire qu’il y avait bien longtemps qu’on n’était venu le voir... « Ah ! ce n’est pas drôle de me voir, sans doute. »
А коли його втішали, кажучи, що незабаром він одужає і що від цієї хвороби не лишиться навіть спогаду.
Et comme on le consolait disant que bientôt il serait guéri et qu’il ne resterait de cette maladie pas même le souvenir.
— Так, — сказав він, — я забуду хворобу, але чого я ніколи не забуду — то це вашої доброти, вашої уваги. Ви були такі милі до мене, такі добрі, це незабутнє!
— Oui, a-t-il dit, j’oublierai la maladie, mais ce que je n’oublierai jamais c’est votre bonté, vos attentions. Vous avez été si gentils pour moi, si bons, c’est inoubliable cela!
Тож мама, тітка й Діна мало не заплакали від зворушення.
De sorte que maman, ma tante et Dina se sont presque mises à pleurer d’émotion.
Він був такий кволий, що час від часу його скроплювали одеколоном, бо він зомлівав.
Il était si faible qu’on lui jettait de temps en temps de l’eau de Cologne car il s’évanouissait.