Понеділок, 7 липня 1884

Рисочка, яка чудово малює мою родину.
Послухайте, це дуже цікаво. Ці дами йдуть до магазину «Лувр», я прошу їх привезти мені тридцять метрів білого мусліну.
— Зараз же, люба, цієї ж миті.
Але в магазині вони, поза сумнівом, міркують, що тридцять метрів — це багато, а як купити десять, то менше платити; Марі сказала тридцять просто так, десяти їй вистачить. Тож вони беруть десять і повертаються.
— Ну що, купили ви мій муслін?
— Авжеж.
— Скільки метрів (я ж їх так добре знаю)?
— Двадцять п'ять метрів.
— Я просила тридцять.
— Це Діна сказала, що двадцяти п'яти вистачить.
— Ану ж бо.
Я розгортаю пакунок.
— Але це здається мені надто тоненьким, скільки ж тут, ану?
— Це подвійної ширини, тут десять метрів, бо...
— Десять метрів?!!
— Та бачиш, це щоб спершу дізнатися, чи тобі підходить, а купити можемо стільки, скільки захочемо, його там ще є, і... тощо.
І так завжди, в усьому, геть в усьому отак!!! Ці дурощі доводять мене до сказу, до нестями. Брехня та «так, але» — і все через якесь лушпиння! А вони кажуть, що це тому, що бояться мене!!
Так от, якби ви мене боялися, то не робили б цього, мої бідолашні діти.
Це засмучує. Ви бовдури.
А я сухотниця.
Пан Гранше обіцяє вилікувати мене за два роки рішучого й суворого лікування. Веде мене туди молоденький Беклер, я чекала його у фіакрі біля дверей — стільки таємниць навколо таких простих речей, але я ховаюся від своїх: вони надто мене діймали б і розповіли б усім друзям, як я харкаю. Тьху.
Тепер я спокійніша.
Що ж до осоружного митця з Дамвільє — гляньмо, чи він бодай зворушений нашою турботою? Він такий спокійний, такий покірний, усе приймає; дуже стомлений, як бідна дитина, що звикла, аби її пестили. Так, він справляє на мене враження дитини, яку без церемоній узяв би за шию.
Я зустріла Кассаньяка у фіакрі. Він жахливий. І він саме розправляється з тим бовдуром принцом Віктором, який виходить зі своєї казарми, де троє пройдисвітів на чолі з Попо назвали його «Sire», і який [Слова зачорнено: нерозбірливо] він повірив, що так і є насправді. (Cire — для бонапартистів.) Ну й дотепність! Несіть мене звідси!

Примітки

Гра слів: фр. Sire («государю», звертання до монарха) і cire («віск») вимовляються майже однаково. Кепкування з бонапартистських претензій принца Віктора Наполеона.