❦
Субота, 5 липня 1884
Сьогодні вранці Тоні приходив подивитися на Квітень. Цей чоловік не сказав нічого з того, що могло б мене зацікавити в картині. На його думку, волосся недопрацьоване; помітив він і деякі огріхи у виконанні руки й фартуха.Tony est venu ce matin voir Avril. Cet homme n’a rien dit de ce qui pouvait m’intéresser dans le tableau. Il a trouvé les cheveux pas assez faits, aussi certaines imperfections dans l’exécution de la main et du tablier.
Тло подекуди занадто зелене. Але загалом, каже він, як ескіз — це дуже добре. За три дні роботи ви можете зробити з цього дуже гарну річ.
Le fond trop vert par endroits. Mais en somme, dit-il, comme ébauche c’est très bien. Avec trois jours de travail vous pouvez en faire une très bonne chose.
Ось і все. Але мені від цього легше. Бо те, що я вважала поганим, жахливим, зовсім не таке. Підправити голову й руку — це дрібниця!
Voilà tout. Mais ça me fait du bien. Car ce que je croyais mauvais, atroce ne l’est pas. Arranger la tête et la main n’est rien !
І оскільки він нічого не зрозумів у цій картині... зовсім нічого, мені від цього легше, сама не знаю чому. Якби він уловив і розкритикував саме почуття... але ні. Він Він [надто]
Et puisqu’il n’a rien compris à ce tableau... absolument rien, ça me fait du bien je ne sais pourquoi. S’il m’avait saisi et critiqué le sentiment... mais non. Il est [Rayé: Il est [trop ]
Якщо річ лише в голові й руці... то все гаразд. Сто чортів, я ж знала, що це незавершене... Але це владнається...
S’il n’y a que la tête et la main... tout va bien. Parbleu, je savais que c’était incomplet... Mais ça s’arrange...
Цю картину сьогодні по обіді бачать усілякі Ґавіні й подібні.
Ce tableau est vu par des Gavini etc. cet après-midi.
А також Дюкро. Дюкро — молоденький чоловічок, друг Ґайяра, поет, сігальєр1 (чи знатимуть за пʼятдесят років, що існувало товариство під назвою «Цикада», деякі члени якого — поети великого таланту?). Тож цей юнак обрав собі за фах мистецтво, він знає всіх художників, навіть пробує впливати на журі, видав різні томи про Салон. (Моя картина там є.) Це, поза сумнівом, аби вициганити полотна й помалу зібрати собі галерею, репутацію знавця, а може, й місце впливового критика.
Et aussi par Ducros. Ducros est un petit jeune homme, ami de Gaillard, poète, cigalier (dans cinquante ans saura-t-on qu’il y a une société dit de la Cigale dont certains membres sont des poètes de grand talent) Donc ce jeune homme se fait une spécialité artistique, il connaît tous les peintres, essaye même d’avoir de l’influence sur le jury, il a publié des volumes divers sur le Salon. (Mon tableau y est). C’est sans doute pour carotter des toiles et se faire petit à petit une galerie, une compétence, une place de critique influent peut-être.
Так от, цей Дюкро запевняє, що моє нове полотно — найкраще і що в Салоні воно матиме чудовий вигляд. Цей дурень ставить його вище за «Зустріч»!!
Donc ce Ducros prétend que ma nouvelle toile est la meilleure et que ça fera admirablement bien au Salon. Cet imbécile la met au-dessus du Meeting !!
А проте він розповів про неї Жері, який її не бачив, при мені, і описав її так, як я її замислила. Так, цей хлопчина точно зрозумів, що я хотіла зробити. Листя й трави, що проростають; квіти яблуні, фіалки, спʼяніння квітневого сонця, той любовний сон, що огортає дівчину.
Pourtant il en a parlé à Géry qui ne l’a pas vu devant moi et il le décrit comme je l’ai compris. Oui, ce petit a exactement compris ce que j’ai voulu faire. Les feuilles et les herbes qui poussent; les fleurs du pommier, les violettes, la griserie du soleil d’Avril, ce sommeil amoureux qui envahit la fille.
Що ж до борців, Тоні каже, що це було б чудово, але що Фальгʼєр зробив це вісім років тому, а втім, це сюжет, який робили й завжди робитимуть. Це я знаю... Дарма. Словом, побачимо.
Pour ce qui est des lutteurs, Tony dit que ce serait superbe mais que Falguière l’a fait il y a huit ans, mais que du reste c’est un sujet qui a été et sera toujours refait. Ça je le sais... C’est égal. Enfin on verra.
У мене чарівна сукня з сірого полотна, ліф пошитий, як майстерняна блуза, без жодних оздоб, окрім мережив на шиї та рукавах. Ідеальний капелюшок із великим мереживним бантом, легкий і кокетливий. Тож мені дуже кортіло піти на вулицю Лежандр, бо я здавалася собі дуже гарною. Тільки ж це надто часто, і він не настільки хворий... І послали по фіакр, я зійшла вниз, мама вже була там, тоді я передумала, і ми повернулися додому. Потім він є. Я хотіла мати
J’ai une charmante robe de toile grise, le corsage fait comme une blouse d’atelier, sans aucun ornement, sauf des dentelles au cou et aux manches. Un chapeau idéal avec un gros nœud de dentelle, aérien et coquet. J’avais donc très envie d’aller rue Legendre me trouvant très bien. Seulement c’est trop souvent et il n’est pas assez malade... Et on a envoyé chercher un fiacre, je suis descendue, maman y était déjà, alors j’ai changé d’avis et nous sommes rentrées. Puis il est. Je voulais avoir de
Краще б я змусила його чекати на мій візит до понеділка... а навіщо? Було б мило ходити часто, розважати його, балакати... А раптом це його втомлює чи набридає йому, а раптом це здається незграбним, недоречним. Так, але пʼятиденна перерва — адже він не виходить, ми сусіди, мені так легко прийти, і він же сам мене про це просив... Так, але якщо я надто щедра на себе? А якщо здаюся надто холодною?
J’aimerais mieux lui faire attendre ma visite jusqu’à lundi... et pourquoi ? Ce serait gentil d’y aller souvent, l’égayer, causer... Et si ça le fatigue ou l’ennuie, et si ça paraît maladroit, mal à propos. Oui, mais un intervalle de cinq jours, puisqu’il ne sort pas et que nous sommes voisins et qu’il m’est si facile de venir et puisqu’il m’en a priée... Oui mais si je me prodigue ? Et si je parais trop froide ?
Чому б не піти просто по-товариському, як шанувальниця, як добра душа, адже він тяжко хворий.
Pourquoi ne pas y aller simplement en camarade, en admiratrice, en bon enfant, puisqu’il est très malade.
Але якщо я не піду, то буду жаданіша, шикарніша.
Mais si je n’y vais pas, je serai plus désirable, plus chic.
А якщо піду, то буду миліша.
Et si j’y vais, je serai plus gentille.
Котрий із двох способів? І як він це сприйме?
Lequel des deux genres ? Et comment le prendra-t-il ?
Вирішивши не йти, я сиджу засмучена, аж тут наїхали гості — Ґавіні, Валентина (пані Пернетті). Усе вже було вирішено, та коли вони пішли, мама пропонує таки піти, і пані Пернетті висаджує нас на площі Малерб, аби сховати, куди ми йдемо; ми кажемо їй, що йдеться про якусь хвору стару даму... Усе вийшло саме собою.
Résolue à ne pas y aller, j’en reste désolée, alors il est arrivé du monde, les Gavini, Valentine (Mme Pernetti). C’en était fait, mais eux partis, maman me propose d’y aller tout de même, et Mme Pernetti nous dépose place Malesherbes pour cacher ou nous allons, nous lui disons qu’il s’agit d’une vieille dame malade... Ça s’est fait tout seul.
Я й не хотіла ще через маму, яка приносить мені нещастя й усе перебільшує, усе підкреслює і штовхає мене на дурниці; щойно вона бачить, що я до когось маю прихильність, як штовхає мене до того щосили, у захваті від цієї відради серед наших прикрощів. А оскільки вона незграбна, позбавлена такту і... то, самі розумієте, я опираюся. І вона думає й каже мені, що я дурна зі своєю пихою; часом я й справді гадаю, що в мене забагато пихи, і тоді роблю якусь дурницю у зворотний бік... Тобто колись робила, тепер уже годі.
Je ne voulais pas aussi à cause de maman qui me porte malheur et exagère tout, accentue tout, et me pousse à faire des bêtises, dès qu’elle voit que j’ai du penchant vers quelqu’un elle m’y pousse de toutes ses forces enchantée de cette diversion à nos embêtements. Et comme elle est maladroite, dépourvue de tact et... alors vous comprenez je résiste. Et elle se dit et me dit que je suis bête avec ma morgue, parfois je crois vraiment que j’ai trop de morgue alors je fais quelque bêtise en sens invers... C’est-à-dire dans le temps, à présent c’est fini.
Хай там як, вона приносить мені нещастя, тож я тримаюся насторожі.
C’est égal elle me porte malheur, aussi je me tiens sur la réserve.
Тож ми йдемо! Мати в захваті, плескає мене по плечу, говорить про моє гарне волосся, словом... Еміль усе такий же отупілий, він мовби розчавлений відтоді, як узявся за свій монумент.
Nous y allons donc ! La mère est enchantée, elle me tape sur l’épaule, parle de mes beaux cheveux, enfin... Emile est toujours abruti, il a l’air anéanti depuis son monument.
А Жюлеві краще. Він при нас їсть бульйон і яйце, мати біжить усе це принести, щоб не входив слуга, — вона сама йому прислуговує.
Et Jules va mieux. Il mange son bouillon et son œuf devant nous, sa mère court apporter tout ça pour que le domestique n’entre pas, c’est elle qui le sert.
А втім, він вважає все це цілком природним і навіть приймає наші послуги незворушно.
Du reste il trouve tout ça très naturel et accepte même nos services avec sang-froid.
Нічому не дивується. Зайшлося про його вигляд, і хтось сказав, що йому слід було б підстригтися, а мама розповідає, що сама підстригала свого сина, коли він був дитиною, і свого батька.
S’étonne de rien. En parlant de sa mine quelqu’un dit qu’il devrait se faire couper les cheveux, et maman raconte qu’elle coupait les cheveux à son fils quand il était enfant et à son père.
«Хочете, я вам їх підстрижу? Я приношу щастя.»
Voulez-vous que je vous les coupe, je porte bonheur ?
Усі сміються, але він одразу погоджується, мати біжить по пеньюар, і мама береться до справи й виходить із неї з честю.
On rit mais il y consent tout de suite, sa mère court chercher un peignoir et maman procède à l’opération s’en tirant à son honneur.
Я теж хотіла різонути ножицями, але ця тварюка каже, що я накою дурниць, і я мщуся, порівнюючи їх із Самсоном і Далілою! Моя наступна картина. Він зволить засміятися.
Je voulais aussi donner un coup de ciseaux mais cet animal dit que je ferai des bêtises et je me venge en les comparant à Samson et Dalila ! Mon prochain tableau. Il daigne rire.
Осмілілий Еміль пропонує підрівняти ще й бороду й виконує це побожно, поволі, з трохи тремтливими руками.
Enhardi Emile propose de tailler aussi la barbe et s’en acquitte religieusement, avec lenteur, les mains un peu tremblantes.
Це міняє йому обличчя, і в нього вже немає того хворого, змарнілого вигляду; мати скрикує з радості: нарешті я впізнаю свого хлопчика, мого любого хлопчика, мою любу дитину Г
Ça lui change la physionomie et il n’a plus cet air malade et changé, la mère pousse des petits cris de joie: je le retrouve enfin mon garçon, mon cher petit garçon, mon cher enfant !!
Яка ж славна жінка; така проста, така добра й сповнена обожнювання до свого великого сина.
Quelle brave femme; si simple, si bonne et pleine d’adoration pour son grand homme de fils.
Це славні люди.
Ce sont de braves gens.
Тільки ж я ні про що не можу судити: цей Жюль, про якого я стільки писала і який завжди був десь далеко — у Дамвіллер, у Маккеїв чи в Алжирі; ось він зовсім поруч, із плоті й крові; я бачу його тричі на тиждень, поводжуся з ним як із близьким другом, йому раз у раз посилають дещо попоїсти, фрукти, — це геть новий стан речей, але сам Жюль наче вважає його цілком звичайним, знаючи про моє велике захоплення. Наша близькість із братом цьому сприяє. Хай там як, я ні про що не можу судити.
Seulement je ne peux rien juger, ce Jules dont j’ai tant parlé et qui était toujours loin, à Damvillers, à Mackay ou en Algérie; le voilà tout près en chair et en os; je le vois trois fois par semaine, je le traite comme un grand ami, on lui envoie constamment des petites choses à manger, des fruits, c’est un état de choses tout nouveau mais que lui Jules semble trouver tout simple connaissant ma grande admiration. Notre intimité avec le frère y aide. C’est égal, je ne peux juger de rien.
Сьогодні ввечері, оскільки були Жері, Дюкро й Енгельгардт — троє чоловіків, ми скористалися цим, щоб поїхати в Неї. Запросити чоловіків, які нас супроводжували б, було б легко, але дивитися на борців я волію ходити з людьми без ваги — ацтека Енгельгардта, старого Жері й випадкового Дюкро; світська ж молодь, мабуть, вважала б нечуваним, що я вивчаю майже голих чоловіків, вони пліткували б.
Ce soir comme il y avait Géry, Ducros et Engelhardt trois hommes, nous en profitions pour aller à Neuilly. Il serait facile d’inviter des hommes qui nous accompagneraient, mais pour aller voir des lutteurs j’aime mieux des gens sans conséquence, l’aztèque Engelhardt, le vieux Géry et le Ducros de hasard, les jeunes gens du monde je les trouveraient peut-être raide de me voir étudier des hommes presque nus, ils en causeraient.
А з тими... з тими мені не треба силкуватися, і вся поринаю у видовище.
Tandis que ceux-là... et avec ceux-là j’ai pas besoin de faire de frais et suis tout entière au spectacle.
Хто це сидить у першому ряду перед нами? Бридкий Лардерель зі своєю кокоткою. Щоб я колись втратила голову через цього панка? Хіба це можливо? Ні. Його поява не будить жодного спогаду, жодного, щось неприємне, щоправда, та майже нічого.
Qu’est-ce qui est assis au premier rang devant nous ? L’ignoble Larderel et sa cocotte. Moi avoir été toquée de ce petit monsieur ? Est-ce possible ? Non. Sa vue n’éveille aucun souvenir, aucun, quelque chose de désagréable pourtant, mais presque rien.
Боротьба — це чудово! Якоїсь миті я спіймала себе на тому, що стою, кричу й аплодую разом з усіма. Була цікава хвилина: аматор боровся з професіоналом. Публіка запалала, а ці захоплення натовпу мають силу геть нездоланну! Я скрикнула про себе: краще померти, ніж не написати цієї картини!
C’est superbe la lutte ! A un moment je me suis surprise debout, criant et applaudissant avec tout le monde. Il y a eu une minute intéressante, un amateur luttait contre l’homme de profession. Le public s’est passionné et ces enthousiasmes des foules sont d’une puissance absolument irrésistibles ! Je me suis écriée en moi-même: plutôt mourir que de ne pas faire ce tableau !
Це бере за душу!! Тут є все. Натовп! О! Натовп! Не академічний натовп, згрупований за правилами, а справжній натовп. А коли маєш чуття реального, чуття життя... О! це прекрасно, прекрасно, до нестями!
C’est empoignant !!! Il y a là tout. La foule ! Oh ! La foule ! Non pas la foule académique, groupée selon les règles, mais la foule vraie. Et quand on a le sens du réel, de la vie... Oh ! c’est beau, beau, fou !
І ці двоє чоловіків із напнутими мʼязами. Так, тут є все, [справді].
Et ces deux hommes aux muscles gonflés. Oui, il y a là tout, [vraiment].
Тим паче, що думка повертається до античності, тієї античності, що має такий могутній чар, аж майже пишаєшся, кажучи собі: ми теж римляни доби занепаду! Так от, не цих мертвих римлян треба воскрешати, а нас треба творити, наше життя! Те, чим ми є! Це куди важче, ніж історичні реконструкції, повірте.
D’autant plus que la pensée se reporte vers l’antiquité, cette antiquité qui a un prestige si intense qu’on est presque fier en se disant: nous aussi nous sommes des romains de la décadence ! Eh bien ce n’est pas ces romains morts qu’il faut réveiller, c’est nous qu’il faut faire, notre vie ! Ce que nous sommes ! C’est bien autrement difficile que les reconstitutions historiques allez.
Але чому пані Маккей не завжди тут?
Mais pourquoi Mme Mackay n’est-elle pas toujours là ?
Уявіть собі, що... Словом, чоловік, якого кохаєш уже три роки, який тяжко хворий, — але мені здається, що було б цілком природно проводити з ним по кілька годин на день і розважати його... з найчеснішими намірами.
Supposez que... Enfin, un homme qu’on aime depuis trois ans, qui est très malade mais il me semble que ce serait tout simple de passer plusieurs heures par jour avec lui et de le distraire... en tout bien tout honneur.
Примітки
Сігальєр — член «La Cigale» («Цикади»), провансальського літературного товариства, заснованого в Парижі 1876 року. ↩